Реконструкція римського набору для запалювання вогню

Наші друзі з Лабораторії історичного костюму
зробили реконструкцію давньоримського кресального набору на І ст. від
Р.Х. За допомогою таких речей давні римляни розпалювали багаття. За
їхніми словами, "трут ми варили три години в розчині золи потім
відбивали та сушили.
Результат добрий. Відкритим залишається питання в чому носили вогнива.
Вогнива з кліпу зберігаються в шкіряних мішечках тричі жированих маззю
на основі гусячого жиру".

На відео показаний повний вміст цих мішечків та як ним користуватися.





Дякємо друзям з Лабораторії за відео та за набір, яким наш клуб VEMI почав використовувати в реконструкції!

Римський військовий одяг І–ІІІ ст.

Ця науково-популярна стаття – для тих, хто хоче пошитися на Рим, та тих, хто взагалі цікавиться історією одягу.

Оригінал взятий звідси

Артем Папакін

Статуетка римського воїна з Ольвії. У профіль чітко видно шийний вузол туніки.

Наші знання про військовий одяг римлян перших століть нової ери базуються на чималому обсязі джерел – письмових свідченнях сучасників, археологічних знахідках, а також чисельних зображеннях. Суттєво допомагає зрозуміти крій та особливості носіння певних елементів римського одягу військово-історична реконструкція, покликана максимально точно відтворити предмети минулого. Римські солдати, які з’явилися у І–ІІ ст. на землях Германії, Фракії, Дакії та Північного Причорномор’я, принесли свій особливий стиль одягу, властивий для Апеннінського півострова. Однак протягом ІІ–ІІІ ст. римська військова мода як у цих регіонах, так і в усій імперії, помітно змінилася. Кожен солдат, що входив до складу легіону чи допоміжної когорти, носив на собі комплект одягу. Звичайні солдати, ймовірно, не мали з собою більше однієї пари одягу, оскільки у марші їм все доводилося носити на собі. Комплект одягу простого легіонера складався з нижньої та верхньої туніки (ймовірно, ще одна, парадна туніка також носилася з собою), поясу, шарфа, штанів, плаща та взуття. Вище командування не було обмежене у вазі одягу, що переміщався на в’ючних тваринах. Джерела згадують, що один з командирів когорти мав при собі кілька вихідних тунік та кілька плащів. У римські часи не існувало уніформи в сучасному розумінні (версії про використання певними підрозділами тунік одного кольору бездоказові), проте чимало предметів одягу, спорядження і взуття римських легіонерів – плащ, пояс, калліги тощо – як і тепер, у часи Римської імперії чітко асоціювалися з армією.

Туніка. У період ранньої Імперії римляни носили широкі туніки, що не мали рукавів. Як цивільна, так і військова туніка періоду Принципату являла собою два прямокутні, розміщені горизонтально шматки матерії (зітканих на вузькому верстаті полотен могло бути і чотири), що зшивалися на плечах та боках. На шиї та знизу були кромки тканини, які робили непотрібним підшивання. Обидві частини туніки могли перетинати дві смуги – clavi, ширина яких залежала від статусу власника. Існує письмове свідчення, що розмір військової туніки в цей час становив 1,55 м у довжину та 1,40 м у ширину. Знахідки цілих тунік з Ізраїлю, Йорданії та Єгипту, а також численні зображення в загальних рисах підтверджують ці дані – римська туніка перших століть нової ери була надзвичайно широкою.

Письмові дані та археологічні знахідки свідчать, що матеріалом, з якого робили військові туніки, була вовна. Тим не менш, є всі підстави вважати, що на деяких військових зображеннях присутній одяг з льону, а вище командування могло вбиратися у одяг з дорогих матеріалів – бавовни та навіть шовку. Зокрема, на римському офіцері зі статуї ІІ ст. з Тіри (Одеський археологічний музей) зображена широка туніка, зроблена з тонкої матерії – вона утворює безліч складок, які вибиваються з-під панцира.

Схема та способи носіння римської туніки. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало декілька способів носіння військової туніки. Широкі солдатські туніки підтягувалися так високо, щоб оголяти коліна, і фіксувалися у цьому положенні кушаком з тканини (fascia ventralis) та військовим поясом (balteus). Тканину, що була над поясом, могли залишити звисати донизу. У такому стані туніка утворювала щось подібне рукавам – у залежності від ширини туніки вони могли звисати до ліктьового суглобу або нижче, що можна побачити на ряді цивільних зображень епохи Принципату. Однак зазвичай краї туніки прикривали лише плечі воїнів. Такий стан досягався підтягуванням тканини туніки нагору і зав’язуванням її у вузол позаду шиї. Такі вузли видно на одязі солдатів без обладунків з колони Траяна, а також на статуетці з Ольвії – що цікаво, у останньому випадку вузол пропущено у шийний отвір військового плаща сагума, щоб він не тиснув на шию. Під час фізичної праці у таборі римські легіонери могли розв’язувати вузол та пропускати в широкий шийний виріз праву руку, звільняючи таким чином праву сторону тулуба від одягу – такий спосіб можна побачити на колоні Траяна. Унікальний для римлян спосіб носіння туніки зображено на статуетці з Козирського городища (І–ІІ ст.): сорочка застібнута на обох плечах фібулами, залишаючи плечі повністю відкритими. Такий спосіб носіння тунік можна вважати проявом місцевої грецької моди. Ймовірно, такий одяг взагалі не був зшитий на плечах і лише скріплювався фібулами.

Хоча туніка була по суті нижнім одягом для носіння під тогою, на цей час туніка, особливо у військовому середовищі, перетворилася на верхній одяг. Існує ряд свідчень про існування ще й нижніх тунік, особливо у ІІ–ІІІ ст.. Ймовірно, у холодних регіонах солдати одягали одразу кілька тунік. Відомо наприклад, що імператор Август, щоб зігрітися, одягав одразу чотири верхні туніки, нижню туніку та вовняний жилет. Однак безрукавних тунік, навіть з розпущеним вузлом, не вистачало для утримання в теплі рук. Як згадує Пліній Молодший, солдати взимку використовували manicae для рук – вочевидь малися на увазі обмотки.

Проте скоро в римській армії поширюються сорочки з довгим рукавом, які у ІІІ ст. від Р. Х. витісняють безрукавні туніки. Для багатьох територій, які на цей час входили до складу Римської імперії, верхній одяг з довгими рукавами не був чимось особливим. Кельти, германці та даки широко використовували вовняні сорочки з рукавами, що сягали кисті. У Північному Причорномор’ї навіть “цивілізовані” мешканці віддавали перевагу сорочкам чи хітонам з довгими рукавами та подолом, що сягав середини стегна, з розрізами з боків – не згадуючи про кочовиків з їх довгорукавними кафтанами. На кількох надгробках вершників римської допоміжної кінноти, що набиралася з не-римлян, також присутні довгі рукави з роздвоєними манжетами. У болоті неподалік міста Торсберґ знайшли добре збережену вовняну туніку ІІІ–IV ст. Зважаючи на те, що з того ж болота походить велика кількість римської зброї, можливо, її використовували германці – солдати допоміжних військ римської армії. Туніка доволі вузька, зшита з чотирьох частин – переднього і заднього полотен (вони зшивалися лише на плечах, а з боків поєднувалися шнурками) та двох рукавів. Цікаво, що шви на рукавах не доходили до кінця манжетів, тобто могли завертатися, утворюючи роздвоєні манжети, як на зображеннях римських кавалеристів І ст.! Є свідчення, що вже імператор Каракалла (211–217) носив германський одяг (так само як і галльський плащ – caracalla, від якого отримав прізвисько); ймовірно, він просто повторював моду, що вже певний час існувала у римській армії.
Чималого поширення у римській армії ІІ–ІІІ ст. набувають довгорукавні туніки іншого крою, вочевидь запозичені зі Сходу. Вони майже такі ж широкі й довгі, як і безрукавні туніки І–ІІ ст., але мають рукави (зазвичай вони не пришивалися окремо, а були частиною переднього та заднього полотен туніки). Такі сорочки з вовни чи льону підперізувалися поясом, але вже не зав’язувалися у вузол – шийний отвір цих тунік був малим. Вони, як і більш ранні зразки, прикрашалися клавіями, однак коротшими, візерунками на манжетах, комірі, подолі, боках тощо, а також круглими чи квадратними вишитими прикрасами orbiculi на плечах чи подолі. На римських рельєфах і фресках туніки ІІІ ст. показані як сорочки з вузькими рукавами та багатьма складками.

Туніка та штани з Торсбергу. III–IV ст.

Штани. Одяг для ніг традиційно вважався у римському середовищі варварською ознакою. Тим не менш, холодний клімат країн, де на зорі нової ери опинилися римські легіони, швидко змусив римлян запозичити у менш цивілізованих, з їхньої точки зору, сусідів різноманітні штани. Найбільш поширеним видом штанів, що без сумніву носився у римських військових частинах, були bracae – бриджі, що закінчувалися трохи нижче коліна (між іншим, від цього слова походить слово “брюки”). Ймовірно, спершу шкіряні бриджі почали носити у римській кінноті, але пізніше bracae, зроблені, ймовірно, з вовни чи льону, поширилися в усій армії. На колоні Траяна та монументі з Адамкліссі у коротких штанцях можна побачити не лише ауксиларіїв, але й легіонерів, і навіть самого імператора Траяна.

З короткими штанцями, або й без них, легіонери могли носити різноманітні обмотки – як з короткого широкого шматка тканини, так і з довгих смуг матерії, що кілька разів огорталися навколо гомілок, подібно до солдатських обмоток періоду Першої світової війни. Обмотки могли захищати і ноги вище коліна, про що свідчать описи згаданого вище одягу імператора Августа та жінки-гладіатора, однак невідомо, чи були вони притаманні військовому середовищу.
Вже у І–ІІ ст. римські легіонери, що воювали у Галлії, Германії та Дакії (а можливо, і в Північному Причорномор’ї), познайомилися з довгими штанами. Римський історик Тацит вже у І ст. критикував одного з командирів за використання “варварських” штанів у його військах. Кельти, германці, даки та мешканці античних держав Північного Причорномор’я перших століть нової ери описувалися та зображувалися сучасниками переважно з довгими штанами. Разом зі згаданою вище тунікою в Торсберзі було знайдено штани, що можуть мати відношення до римської армії. Вони вовняні, зшиті з кількох частин: пояса з петлями для ременя, двох штанин з пришитими до них носками, та деталей, що поєднували штанини. Судячи з фресок синагоги в сирійському місті Дура-Европос, довгі штани в ІІІ ст. були звичною річчю і для римських військ, що воювали на Близькому Сході.

Плащ. Командири від центуріона і вище носили плащ paludamentum. Це була статусна річ, виготовлена з дорогого матеріалу, вона вказувала на командний ранг власника. Paludamentum на зображеннях закріпленим на плечі офіцера чи імператора і зазвичай накинутий на ліву руку. Такий плащ з безліччю складок, що вказують на витонченість тканини, є на статуї воєначальника ІІ ст. з Тіри.

Схема та способи носіння пенули. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Прості солдати перших століть нової ери носили два види плащів. Перший з них – paenula, що має італійське походження – являв собою шматок вовняної тканини у формі півкола з прямокутником, пришитим до центру. У верхній частині прямокутник зшивався у гостроконечний каптур (інколи верхня частина пенули мала два прямокутники, більший та менший – менший зшивався у каптур, а більший формував накриття плечей), а решта матерії звисала, утворюючи плащ з розрізом спереду. Цей розріз інколи зшивався, але міг також застібатися на спеціальні ґудзики (круглі та видовжені) або на шнурки. На римських рельєфах пенула показана як плащ, що звисає на грудях подвійною дугою. Зокрема, такий плащ показано на надгробку Марка Мецилія з Херсонесу. Присутні вони також на легіонерах з рельєфів колони Траяна та метопів Адамкліссі, а, за письмовим свідченням, пенулу носив сам імператор Адріан!
Однак більш популярним був плащ під назвою sagum. Сагум носився всіма, від простого солдата до імператора, він є найбільш зображуваним на колонні Траяна верхнім одягом. Сагум настільки ототожнювали з армією, що існувала фраза “надіти військовий сагум”, що означало йти на війну. Сагум носився застібнутим на правому плечі фібулою, і їх широке використання підтверджується величезною кількістю фібул, які знаходять на місцях військових стоянок.
Відповідно до опису та археологічних знахідок, це був прямокутний шматок товстої вовняної тканини розмірами 2,5–2,7 м на 1,4–1,77 м. Нижній край сагума міг прикрашатися бахромою, а кінці – китицями; деякі плащі мали кольорові clavi, так само як і туніки. Плащі такого крою були дуже просторими: ними можна було обгорнути тіло вдвічі та вкриватися вночі. Тим не менш, чітких свідчень про використання плащів під час бою немає – скоріше за все, римляни билися без них.

Схема та способи носіння сагума. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало кілька способів носіння сагума. За найбільш поширеним з них поли плаща відкидали за спину, що дозволяло тримати у лівій руці щит, а у більш відкритій правій – меч, спис або пристрій для перенесення спорядження під час маршу. Інший спосіб полягав у перекиненні плаща з-за спини через ліву руку наперед: про це дають уявлення теракотова фігурка римського воїна фігурка з Ольвії, а також деякі інші римські зображення.

У римському війську використовувалися також інші види плащів – sagulum, abolla та lacerna (остання носилася, зокрема, у кінноті). Вони являли собою менші за розміром версії прямокутного сагума. Поза службою римські солдати носили цивільні тоги.

Головні убори. До кінця ІІІ ст. римських солдатів рідко зображували у головних уборах. Вочевидь, це було тому, що більшість солдатів у якості шапок носили підшоломники. Кілька таких головних уборів ІІ–ІІІ ст., які могли носити під шоломами, знайдено в Єгипті. Їх купол складався з трикутних сегментів, до яких знизу були пришиті або невеличкі поля, або навушники і напотиличник, а один екземпляр має зверху помпон. Римляни могли носити також плетені широкополі капелюхи, або варварські шапки, наприклад “фрігійські ковпаки”, часто зображувані у римському мистецтві. Подібної форми – з гострим, загнутим верхом і навушниками – є шапка, знайдена у Дура-Европосі, що, можливо, також носилася під шоломом.


Шарф. Відповідно до зображень, частим елементом вбрання римських солдатів був шарф – focale. Скоріше за все, це був довгий відріз вовняної тканини довжиною близько 1,7 м. Дехто припускає, що шарфи одного кольору служили для ідентифікації підрозділів. Однією з функцій шарфа був захист шиї від натирання обладунком. Тим не менш, хоча на колоні Траяна легіонери у пластинчастому панцирі “lorica segmentata” дійсно носять шарфи під обладунком, на воїнах у кольчугах також присутні шарфи навипуск. Тому треба визнати, що шарфи легіонери носили тому ж, чому і сучасні люди – щоб не мерзла шия. На багатьох рельєфах шарфи виглядають з широкого шийного вирізу пенул.

Римське взуття з музею в Віндоланді

Взуття. Солдатське взуття є дуже цінним покажчиком перебування римських легіонів на певній території – знахідка цвяхів до римських калліг чи кальцей зі стовідсотковою впевненістю може говорити про існування тут римського табору! Найбільш вживаним взуттям легіонерів І–ІІ ст. були калліги (caligae) – відкриті, схожі на сандалі, шкіряні чоботи з товстою підошвою, підбитою цвяхами. Це взуття було майже ідеальним для використання у війську: через свою відкритість калліги чудово провітрювалися, не натирали, не тиснули на пальці чи кісточки, цвяхи на підошві забезпечували комфорт при маршируванні по будь-якій поверхні (крім, хіба що, кахлю), до того ж система зав’язок дозволяла носити їх на голу ногу чи на шкарпетки.

Тим не менш, калліги не були передбачені для сурового північного клімату, і у легіонах, що опинилися у Германії, Дакії чи Британії, поступово протягом ІІ ст. калліги повністю виходять з ужитку (хоча саме слово “caligae” для позначення військового взуття залишалося і надалі). На зміну їм приходять кальцеї (calcei) – закрите шкіряне взуття. Раніше кальцеї вишуканої роботи були привілеєм офіцерів, сенаторів та імператорів, однак для потреб солдатів їх крій спрощується, виробництво дешевшає, і кальцеї стають масовим взуттям для римської армії. Вони виготовлялися з одного шматка шкіри, який зшивався у передній частині ноги, повністю закриваючи носок стопи. Подібно до калліг, підошви солдатських кальцей усіяні цвяхами.
Римські солдати носили, ймовірно поза службою, і інші види взуття – carbatinae (сандалі з одного шматка шкіри, що збиралися на стопі шнурком), crepidae (подібні до калліг сандалі), деякі види місцевого “варварського” взуття, а також sculponae або balnearia – дерев’яні башмаки для відвідання терм.

Отже, комплекс джерел, що є у нашому розпорядженні, дозволяє чітко реконструювати одяг римського легіонера І–ІІІ ст. Притаманний лише мешканцям Апеннін на початковому етапі, в цьому одязі через еволюції, запозичення як із північного, так і зі східного “варварського” середовища, на рубежі ІІ–ІІІ ст. відбулися радикальні зміни, що мали наслідком цілковитої зміни зовнішнього вигляду римського солдата вже у наступному IV ст.

Література:

Савельєва К. С., Савельєв О. К. Теракотові статуетки римських воїнів з Північно-Західного Причорномор’я // Археологія. – 2012. – № 1. – С. 42–47.
d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius to Commodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.
Croom A. Roman clothing and fashion. – Chalford: Amberly Publishing, 2010. – 190 p.
Goldman N. Roman footwear // The world of Roman costume / Ed. by J. L. Sebesta, L. Bonfante. – Wisconsin, 2001. – P. 101–132.
Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009. – 224 p.
Sumner G. Roman Military Clothing (1) From Caesar to Commodus, 100 BC – 200 AD. – Oxford, 2002. – 48 p.
Sumner G. Roman Military Clothing (2) From Severus to Stilicho, AD 200–400. – Oxford, 2002. – 48 p.

Джерело: Ucraina Inter Arma

Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х.

Щоб було зрозуміло, що ми реконструюємо, слід звернутися до історії перебування римських легіонів на Півдні України.
Оригінал взятий звідси

Статуетка римського легіонера з Ольвії, І–ІІ ст. 

Державний Ермітаж, Санкт- Петербург.

Північно-причорноморські землі потрапили у поле зору Риму ще у часи т. зв. Мітрідатових війн. У ІІ ст. до Р. Х. правитель Понтійського царства Мітрідат VI Евпатор (111–63) підкорив Боспорське царство, племена азіатської частини Боспору (сучасного Таманського півострова) та заключив союз з Херсонесом та Ольвією. Протягом першої половини І ст. до Р. Х. Мітридат провів три війни з Римом, які завершилися поразкою понтійського царя. У ході Третьої війни (73–63) флот римського полководця Помпея блокував Боспор. Після смерті Мітридата його син Фарнак був затверджений на троні Боспорського царства Помпеєм у якості “друга і союзника римського народу”. Римський вплив на Північне Причормонор’я посилився під час правління Августа і Тиберія, прощо свідчать знахідки римських монет та посвят римським імператорам у Тірі, Ольвії та Боспорському царстві. У І ст. від Р. Х. кордони Римської імперії наблизилися до Дунаю, у 56–57 р. у Тірі було заведено нову еру, що пов’язують з початком залежності міста від Риму. Ольвія, Херсонес і Боспорське царство у цей час стають союзниками імперії.
У 45 р. від Р. Х., коли боспорський цар Мітрідат VIII став проводити незалежну політику, спалахує римсько-боспорська війна. В ході бойових дій 45–49 рр. римський легат Авл Дідій Галл розбив боспорян та скинув царя Мітрідата, посадивши на його місце Котіса І. На Боспорі були залишені кілька когорт. У 60-х рр. під час війни зі скіфами Херсонес звертається по військову допомогу до Рима, і до міста прибуває римське військо легата Мезії Тиберія Плавтія Сільвана, а на мисі Ай-Тодор у Тавриці (Криму) висаджується десант Равеннської ескадри. Після цього римські частини було виведено до Мезії, де спалахнула війна з даками, проте у ІІ ст. від Р.Х. зі збільшенням загрози Римській імперії зі сторони сарматів у містах Північного Причорномор’я було вирішено розмістити римські військові залоги. Головним опорним пунктом римлян у Північному Причорномор’ї стає Херсонес, де розмістився військовий трибун, залоги були розміщені також у Хараксі, на мисі Ай-Тодор у Криму, у Тірі та Ольвії.

Римські мечі, ІІІ ст. За К. Енгельхардтом

Римські залоги у містах і фортецях Північного Причорномор’я складалися з вексилляцій – підрозділів, спеціально виділених з частин діючої армії. У ІІ ст., після закінчення війн з даками, з Мезії до Таврики були переведені підрозділи І Італійського легіону. У другій половині ІІ–ІІІ ст. тут перебували частини V Македонського легіону, знову І Італійського легіону та ХІ Клавдієвого легіону. У Тірі та Ольвії перебували солдати V Македонського легіону, з третьої чверті ІІ ст. – І Італійського та ХІ Клавдієвого легіонів, у Ольвії також був загін кінноти з союзної Риму боспорської армії. Відомо про перебування у Північному Причорномор’ї солдатів допоміжних (auxilia) ІІ Луцензієвої когорти (Херсонес), І Фракійської когорти Сиріака (Харакс), І Кілікійської когорти (Ольвія, Херсонес), І когорти Бракарів, І Сугамбрської когорт (Херсонес), І али Акторігіани (сучасна Балаклава). На території союзного Боспорського царства римських військ не було. Окрім сухопутних військ, у Північному Причорномор’ї були бази римського морського флоту. З римською військовою присутністю пов’язана розбудова фортифікаційних споруд – цитаделі Херсонесу, фортець Харакс у Тавриці, таборів біля сучасного с. Орлівка (Одеська обл.), с. Дар’ївка (Херсонська обл.), урочища Дідова Хата (Миколаївська обл.), сигнальних веж, будівництво шляхів.

Римський шолом типу coolus, І ст. 

Гіпотетична реконструкція за знахідкою в Гурзуфському Сідлі (Крим) 

Римські легіонери І–ІІ ст. від Р. Х. одягалися у широкі туніки без рукавів, плащі (прямокутні sagum, що застібалися фібулами, чи півкруглі paenula), короткі штани bracae (переважно у кавалерії та допоміжних формуваннях). Неодмінним елементом військового спорядження солдата був пояс (cingulum або balteus) з бронзовими накладками по всій довжині та підвісками посередині. У першій половині носили два пояси – на один чіпляли меч, на інший – кинджал, пізніше на поясі стали носити лише кинджал, а меч носили на ремені через плече. На ногах носили підбиті цвяхами відкриті калліги чи закриті кальцеї. Зброя легіонера І–ІІ ст. складалася з двох важких метальних списів – pilum, які мали наконечник довжиною у третину списа, та меча gladius довжиною44–55 см, призначенням якого було головним чином колоти супротивника у тісній рукопашній сутичці. Меч носився на плечовому ремені з правої сторони пояса, щоб його можна було витягати правою рукою. Значна частина солдатів допоміжних формувань (ауксиларіїв) була озброєна у складні луки (arcus) з 12–24 стрілами, інша – озброєна в дротики, довгі легкі списи lancea чи важкі gaesum. Легіонери І ст. від Р. Х. носили бронзові шоломи типів Монтефортіно, кулус, імперсько-італійського чи імперсько-галльського, які протягом І–ІІ ст. витіснили залізні імперсько-галльські шоломи, що нерідко посилювалися металевими перехрестями. Такий шолом максимально захищав голову воїна, залишаючи відкритими тільки обличчя і вуха. Ауксиларії І ст., навпаки, носили відкриті шоломи, а в наступному столітті їхні шоломи являли собою полегшені бронзові копії легіонерських зразків. Легіонери та ауксиларії впродовж І–ІІ ст. використовували щити у формі овалу, обрізаного зверху і знизу овалу та прямокутника. Щит був заокругленим, мав залізний умбон різних форм, зі зворотної сторони якого кріпилася горизонтальна ручка для тримання щита. Звичайним на І ст. від Р.Х. обладунком легіонера була кольчуга з наплічниками (lorica hamata), які зникли у наступному столітті. У середині І ст. більша частина римських легіонерів, слід гадати, переозброїлася у тип обладунку, відомого під назвою lorica segmentata – залізний пластинчастий панцир, що складався з великих металевих смуг, що захищав торс і плечі воїна. Офіцери І–ІІ ст. носили обладунки елліністичного типу – “мускульну” металеву абошкіряну кірасу, поножі та шолом з гребенем. Центуріони цього періоду мали зазвичай лускаті панцирі, які прикрашали нагородними дисками-фалерами, залізні поножі та шолом з гребенем, прикріпленим поперек. Римська кавалерія, що відігравала меншу роль у бойових діях у порівнянні з піхотою, була озброєна у легкі метальні списи lancea та довші hasta, основною зброєю ближнього бою у цей період були довгі мечі spatha, якими можна було рубати з коня. У кавалерії переважав кільчастий та лускатий обладунок та щити круглої чи овальної форм. Римські вершники мали шпори, яких ще не вживали у більшості тогочасних армій, та типові для римлян сідла з чотирма луками.

Шолом легіонера початку ІІ ст. Берзовія (Румунія)

У ІІІ–IV ст. відбулися помітні зміни у римському озброєнні. У вжиток увійшли туніки з довгими рукавами, довгі штани, чоботи, циліндричні “паннонські” шапки. Зникають легіонерські пояси з накладками, замість них з’являються пояси з круглими пряжками та широкі пояси з металевими накладками у вигляді вертикальних смуг. Кавалерійська спата у ІІІ ст. поступово витісняє піхотні мечі, піхви відтепер розміщують на широкій плечовій портупеї з лівого боку. Пілум виходить з ужитку легіонерів у другій половині ІІІ ст., його місце займають важкий метальний спис spiculum, дротик verutum та легкий снаряд з оперенням і свинцевим потовщенням посередині – plumbata.Частіше у армії пізньої імперії як піші, так і кінні формування почали використовувати луки. Прямокутні легіонерські щити ще використовують на початку ІІІ ст., однак потім їх повністю витіснили овальні і круглі форми. Шоломи ІІІ ст. представлені переважнобронзовими зразками, що були розвитком типів шоломів попередньої епохи, а у IV ст. впроваджуються нові типи: залізні шоломи з куполом з двох частин (з гребенем та без нього), шоломи на каркасній основі (spangenhelm). У цей час легіонери ще продовжуютьносити пластинчасті лоріки, конструкція яких покращується, однак протягом ІІІ ст. і вони зникають з ужитку. Ширше вживають кольчуги та ламеллярні панцирі (з маленьких пластинок), які поступово стають прерогативою кінноти, піхотинці ж все частіше йдуть в бій взагалі без обладунків. На озброєнні римських військ перебувала значна кількість метальних машин – баліст, катапульт, онагрів та скорпіонів, які стріляли як камінням, такі важкими стрілами.

Пізньоримський легіонерський шолом, IV ст. 

Інтерсіза (Угорщина)

Наприкінці ІІІ ст. римський гарнізон було виведено з Херсонесу та інших міст Північного Причорномор’я. Невдовзі навала германців зруйнувала Тіру й Ольвію, прокотилася по Тавриці. Про склад римських військ у причорноморських містах у кінці ІІІ–IV ст. немає точних даних. Відомо, що у Херсонесі в цей час розміщувався гарнізон, до складу якого входили римські балістарії – загони обслуги метальних машин, виведені у період пізньої імперії зі складу легіонів у окремий рід зброї. Однак для успішного протистояння наступу варварських племен тут повинні були бути розміщені принаймні мінімальні контингенти піхоти та кінноти. Очевидно, захист кордонів імперії було покладено на гарнізони фортець, складених з варварів та колоністів. У IV–V ст. місто з навколишньою територією стало належати до Східної Римської імперії – Візантії.

Література
1. Банников А. В. Римская армия в IV столетии (от Константина до Феодосия). – СПб: Филологический факультет СПбГУ; Нестор-История, 2011.
2. Винокуров Н. И. Боспоро-римская война и первая находка гладиуса в Крымском Приазовье // Para Bellum. – 2009. – № 31. – С. 9–16.
3. Горончаровский В. А. Между империей и варварами. Военное дело Боспора Киммерийского римского времени. СПб, 2003.
4. Зубарь В. Таврика и Римская империя: римские войска и укрепления в Таврике. –К.: Стилос, 2004.
5. Коннолли П. Греция и Рим: Эволюция военного искусства на протяжении 12веков. – М.: Эксмо, 2009.
6. Костромичёв Д. А. Римское военное снаряжение из Херсонеса // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – 2006. – Вып. XII. – Ч. 1.
7. Новиченкова Н. Г. Римское военное снаряжение из святилища у перевала Гурзуфское Седло // ВДИ. – 1998. – № 2 (225). – С. 51–67.
8. Сон Н. Римська військова присутність в античних державах Північного Причорномор’я // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 2.
9. d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius toCommodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.
10. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – London: B. T. Badsford Ltd, 1993.
11. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.

Джерело: Ucraina Inter Arma

Літній похід вексиляції

Цей похід ми здійснили в серпні 2012 року, коли лише починали шитися на Рим. Олег Ровнер виступив в якості провідника двох легіонерів, автора тексту та фотографій, які розміщені нижче. 

Летний поход вексилляции войск Нижней Мёзии

 

Из записок жителя Тиры:
«Месяц Метагейтнион выдался в этом году очень засушливым, и именно в этот месяце на 10 году правления Римом кесаря Траяна (да хранят его Боги) меня местного свободного жителя и рыбака отправили показывать путь (а прибрежные земли в этой части Понта я знаю хорошо) двум римским солдатам из гарнизона Тиры. Мы должны были пройти до соленых заливов — лиманов, что расположены в дне пути от устья Тираса в сторону Гипаниса и посмотреть, куда делись стада, выпасаемые скифскими пастухами, так как их давно, уже месяц как не видели на берегах нашего щедрого Тираса. Итак, взяв свои нехитрые пожитки и запас еды, я и двое гарнизонных солдат, которые справедливо рассудили идти налегке, только с оружием и припасами, мы двинулись в путь по высохшей степи.» 

 

«Дорога выпала нам длинная и нелегкая. Жарило так, словно боги разгневались на людей и решили испепелить их и уничтожить засухой. Но мы шли, и я верно указывал путь»

 

«Вся степь будто вымерла и попряталась от гнева богов и палящего Гелиоса.
 Даже крепкая солдатская обувь не выдерживала жара.»

«И наконец мы достигли соленых заливов… Говорят, очень давно тут был храм Деметры, но его уничтожили варвары, и в память об этой трагедии каждый раз соль садится на берега и дно этих узких лиманов»
  
«И тут нам была удача — мы нашли камень со знаками. Солдаты не смогли разобрать, что на нем написано, но я им объяснил, что это знаковый камень, который оставляют варварские пастухи на путях перегона скота, и это хороший знак нам...»
 

«И действительно, пройдя еше немного, мы наткнулись на большое стадо. Найдя пастухов и поговорив с ними, я передал солдатам причину того, почему стада исчезли с окресностей Тиры. Из-за большой засухи пересохли многие ручейки, и варварам пришлось отогнать свои стада севернее, куда направляются и эти пастухи со своим стадом. Но они сказали, что как только Боги смилостивятся и пустят на землю дожди, стада вернутся...»

«Заполучив эти новости, мы двинулись в обратный путь. Но перед этим решили возблагодарить Богов за удачу в нашем пути и подкрепиться»

Клуб VEMI

Клуб "Вексиляція римских війск Нижньої Мезії - VEMI" (лат. Vexillatio exercitus Moesiae inferior)

Клуб займається реконструкцією римських військ на території Північного Причорномор'я початку II ст., що входили до складу вексиляції військ провінції Нижньої Мезії. Мета - реконструкція побуту, одягу, озброєння римського легіонера.
Вексиляція (від лат. vexillum- бойовий прапор) - римський військовий загін, що складався з солдатів різних підрозділів і призначався для виконання особливих завдань головного командування. У Північному Причорномор'ї у римський час дислокувалися вексилляції різних частин, головним чином підпорядкованих командуванню провінції Нижня Мезія.

Клуб "Вексилляция римских войск Нижней Мёзии - VEMI" занимаемся реконструкцией римских войск на территории Северного Причерноморья начала II вв., входящих в состав вексилляции войск провинции Нижняя Мёзия. Цель - реконструкция быта, одежды, вооружения римского легионера.
Вексилляция (от лат. vexillum - боевое знамя) - римский военный отряд, состоявший из солдат различных подразделений и предназначавшийся для выполнения особых заданий главного командования. В Северном Причерноморье в римской время дислоцировались вексилляции различных частей, главным образом подчиненных командованию войск провинции Нижняя Мёзия.

Club "Roman Vexillatio of Lower Moesia" is engaged in historical reenactment of Roman troops in the beginning of the 2nd Century AD in the Northern Black Sea region. Roman troops in this region were a part of the vexillatio based in Roman province of Lower Moesia. The goal of our club is the reconstruction of life, clothes, weapons of Roman legionaries.
Vexillatio (from the Latin vexillum - battle flag) is a Roman military unit made up of soldiers of different troops, designed to perform specific tasks of Command. In the northern Black Sea coast in Roman times were deployed different vexillatio, mainly subordinate to commanders of the Lower Moesia province.