понеділок, 29 лютого 2016 р.

Військовий одяг Північного Причорномор’я римського часу

Стаття про те, що носили варвари у наших краях – у Північному Причорномор'ї, коли туди прибули римляни. Ймовірно, частину варварського гардеробу римляни запозичували, особливо в холодні пори року.

Артем Папакін
Фреска Стасовського склепу 1872 р. ІІ ст. від Р.Х. 
Малюнок М. Фармаковського.


Рельєфи і фрески з зображеннями воїнів є головними свідченнями про військовий одяг у Північному Причорномор’ї перших століть нової ери. Вони дають уявлення про крій, кольори та специфіку поєднання елементів одягу в комплекс, що носився в І–IV ст. Не існує свідчень, що б говорили про чіткий розподіл між цивільним та військовим убранням регіону, тому в якості джерел вивчення військового одягу залучаються будь-які зображення озброєних людей. Вони часто використовуються в якості джерел для реконструкції комплексу озброєння воїнів Північного Причорномор’я, тому можуть бути використані і при відтворенні їх одягу.
Оскільки етнічний склад населення регіону в римський час був строкатим, це позначалося і на одязі: він поєднував у собі азіатські та європейські риси. Якщо у І тис. до Р. Х. народи, що населяли Північне Причорномор’я (греки та “варвари”), носили переважно традиційний для регіонів їхнього походження одяг, то на рубежі ер в одязі мешканців Скіфського царства, Боспорського царства, полісів Північного Причорномор’я та їх сусідів помітні взаємні запозичення. Вже наприкінці І ст. одяг мешканців Ольвії видавався для материкових греків “скіфським” [1, с. 28].

Сорочки. Судячи з зображень, основним верхнім одягом населення держав Північного Причорномор’я були хітони (туніки, сорочки) з довгими рукавами. Сорочка з рукавами була для греків “варварським” запозиченням, впровадженим у арміях держав Північного Причорномор’я через холодний клімат регіону.
На зображеннях римського часу можна побачити два види рукавних хітонів. Крій першого, вочевидь, нагадував крій сорочок з пришивними рукавами, як у туніки ІІІ ст. з Торсбергу [2, Plate 1]. Він був нешироким, його рукави доходять до зап’ястку, а поли опускаються нижче середини стегна. На зображеннях видно особливість крою північно-причорноморських хітонів – вирізи з двох боків. Подібні вирізи відомі ще на деяких видах розпашного одягу скіфів (напр., на зображенні на срібній вазі з Чортомлицького кургану). Ймовірно, бічні вирізи робилися у формі трикутника чи навіть вузької трапеції, або були просто розрізами у подолі туніки. Вони мали чітку утилітарну функцію: по-перше, не заважали руху ніг як при ходінні, так і при верховій їзді, а по-друге, відповідали військовій моді рубежу ер – перших століть нової ери – носінню короткого меча чи кинджала на стегні вище подолу сорочки. Кинджали у піхвах, вочевидь прив’язаних ремінцями до правого стегна, що вписуються у виріз на подолі хітона, присутні на боспорських рельєфах, подібний крій мають і хітони, зображені на піших воїнах з фрески Стасовського склепу 1872 р. (ІІ ст.). Ймовірно, ця військова мода вплинула і на крій кольчуг, що носилися на Боспорі на рубежі ер – обладунок з розрізаним з боку подолом ми бачимо на надгробку Матіана, сина Заїдара, знайденому неподалік Темрюка [1, с. 34], у кінних воїнів та піхотинця, який несе vexillum (військовий прапор) на фресках Стасовського склепу.
Другий вид сорочки – це, ймовірно, широкий хітон з неокремими рукавами, подібний до римських тунік III–IV ст. [3, p. 4]. Боспорські теракотові воїни з овальними щитами (І ст. до Р. Х. – І ст. від Р. Х.), щитоносець з надгробку Родона, сина Гелія з Пантикапею (перша половина І ст.), кінний лучник з фрески з Пантикапейського склепу 1841 р. (друга половина І ст.), воїн-контофор зі склепу Анфестерія (І ст.), вражений воїн з “Подвійного склепу” 1873 р. (ІІ ст.), воїн з круглим щитом і списом з боспорської теракоти ІІІ–IV ст. носять сорочки без видимих розрізів, з багатьма складками на подолі. Сорочку без розрізів на короткому подолі носить і воїн з надгробку з Неаполя Скіфського, який останнім часом датують І ст. від Р. Х. [8, p. 162]
Греками Північного Причорномор’я використовувався також кочівницький одяг типу каптанів. Каптани з розрізом спереду зображені на легкоозброєних вершниках, які протистоять катафрактаріям з розпису Керченського склепу 1841 р. (друга половина І – початок ІІ ст.).


Надгробок з Неаполя Скіфського. І ст. від Р. Х. За V. Mordvintseva, Y. Zaytsev



На зображеннях з північно-причорноморського регіону присутній також суто римські військові туніки. На статуї римського воєначальника з Тіри (Одеський археологічний музей, ІІ ст.) зображено широку римську туніку без рукавів, що утворює безліч складок, які вибиваються з-під панцира. На теракотовому воїні з Ольвії (І–ІІ ст.) зображено римську туніку, зшиту з двох прямокутних шматків тканини. У час, яким датують статуетку, римські туніки мали близько 1,40 м в ширину і 1,55 м в довжину [4, p. 23], вони підв’язувалися на поясі та могли підтягуватися вузлом на шиї ззаду. Типовий римський військовий пояс – cingulum, – а також шийний вузол присутні на статуетці з Ольвії. Можливо, теракотова статуетка з Ольвії є імпортною, але не слід виключати можливість її місцевого виготовлення. На користь останнього говорять деталі подібної за виконанням і, треба гадати, призначенням статуетка з Козирського городища. На ній так само, як на ольвійській, зображено воїна з овальним щитом та римським військовим поясом, однак одяг відрізняється за кроєм: сорочка воїна з козирської статуетки скріплена на плечах двома фібулами за грецькою модою. Отже, беручи до уваги військове спорядження і одяг, можна зробити висновок, що ця фігурка була виготовлена у місцевості з грецькою традицією, що перебувала під владою Риму. Її знайшли на території залежної від Риму Ольвії, де до того ж з ІІ ст. перебував римський гарнізон, тому природно припустити її місцеве виконання.
Причорноморські сорочки відрізнялися розмаїттям кольорів: на фресках присутні хітони, пофарбовані відтінками червоного, зеленого, жовтого чи непофарбовані (білі), контур яких намальований темною фарбою. Сорочка Анфестерія з пантикапейського склепу І ст. до Р. Х. – І ст. від Р. Х. має синій колір та прикрашена овальними біло-чорними малюнками, можливо, аплікаціями.

Штани. На всіх зображеннях римського часу (крім статуї воєначальника з Тіри та римської теракотової статуетки з Ольвії) люди зі зброєю носять штани, що прикривають ноги повністю. Вочевидь, суворий північно-причорноморський клімат досить швидко привчив греків до одягу для ніг; також популярність штанів викликало велике значення кінноти в державах Північного Причорномор’я. Хоча прослідкувати крій штанів за причорноморськими зображеннями неможливо, можна припустити, що він міг бути подібним до германських штанів, відомих за знахідками у Торсбергу (вузькі штани), або до штанів кочовиків (широкі шаровари, що, ймовірно, малися на увазі скульпторами, які зобразили багато складок на ногах деяких воїнів, наприклад, з овальними щитами). Фрески передають зелений, синій та червоний відтінки штанів солдатів. 

Плащі. Плащ зазвичай зображено застібнутим на правому плечі фібулою (але часто застібку не зображено), таким, що півколом спадає на груди воїна та найчастіше прикриває ліве плече. Такий спосіб носіння плаща був пов’язаний з необхідністю тримати відкритою праву руку, більше задіяну в бою. У вершників, що атакують, плащ вільно розвивається за спиною (фреска з Пантикапейського склепу 1841 р. ІІ ст., рельєфи з некрополя Німфея І–ІІ ст., надгробний рельєф Трифона з Танаїса ІІ ст.), де видно два кінці плаща. На кольоровому малюнку Ф. Гросса, що відтворює фігуру катафрактарія, який атакує пішого воїна, зображено плащ з круглими прикрасами на кінцях плаща (щоправда, на акварелі М. Фармаковського, що більш чітко передає деталі, будь-які прикраси на кінцях плаща катафрактарія відсутні) – подібна мода прикрашати кінці прямокутного плаща китицями існувала у Римі [4, p. 42]. На кількох стелах з Горгіпії І–ІІ ст. (Аполлонія і Антипатра, Глікаріона) плащ кінного лучника звисає спереду, з лівої сторони тулуба [5, с. 294, табл. CIV, 6]. З цих зображень можна зробити висновок, що крій військового плаща був прямокутної форми – таким був грецький плащ гіматій та римський сагум, що носився в цей час як у Римській імперії, так і різними “варварськими” племенами Європи [6, p. 12]. На теракотовій статуетці римського воїна з Ольвії зображено саме такий сагум, накинутий на ліву руку воїна, що тримає щит. На статуї ж воєначальника з Тіри зображено плащ римських командирів – палюдаментум. На боспорській іконографії представлені плащі червоного та синього відтінків.

Головний убір. На пантикапейських фресках воїни зображені без шапок, а важкоозброєні вершники і піхотинці – в шоломах. Зображення головних уборів – “фригійських ковпаків” – зустрічаються як на “військовій” іконографії Північного Причорномор’я (на статуетках воїнів з овальними щитами з Пантикапею та Фанагорії, на статуетці воїна зі щитом з антропоморфним умбоном І ст. до Р.Х. – І ст. від Р.Х., пізньоскіфських надгробках з Джан-баби та Неаполя Скіфського І ст. від Р.Х., теракотах з зображенням вершника ІІ ст. та з зображеннями воїнів зі щитами ІІ–ІІІ ст.) [5, с. 272, табл.  LXXXIIІ, 22, 32, 33; 7, с. 48, 51; 8, p. 162], так і на “цивільних” зображеннях з Боспору, а також на гладіаторах з розпису склепу 1841 р. [9, с. 225, рис. 41, 42]. У римські часи існувало кілька різновидів такої шапки: шапка-ковпак, що прикривала лише голову; шапка-башлик, краї якої опускалися на плечі; шапка з “вухами” і нашийною частиною. Зображення з Північного Причорномор’я не дають уявлення про колір головних уборів.


Саркофаг з Пантикапею. І ст. від Р. Х. Державний Ермітаж. Фото автора



Взуття. На більшості воїнів грецьких держав Північного Причорномор’я римського часу зображено невисокі чоботи. Чоботи, вочевидь, не мали застібок чи зав’язок; їх халява підіймалася дещо вище щиколотки (як на пантикапейських фресках) або доходила до ікри ноги (як на рельєфі Трифона). На надгробку з Неаполя Скіфського зображено м’які чобітки, довгі носки яких звисають донизу; на лівій нозі вершника видно стрічку, що підв’язувала взуття до ноги. Кольорові боспорські фрески передають білий колір військового взуття.
Предмети одягу на північно-причорноморських рельєфах та фресках зображені зазвичай у комплексі. Він складався з верхньої сорочки, штанів та взуття. Хоча плащ не завжди зображувався, він також був звичним елементом одягу населення Північного Причорномор’я, свідченням чого є величезна кількість фібул, знайдених у похованнях та у культурному прошарку північно-причорноморських античних держав І ст. до Р.Х. – IV ст. від Р.Х. Практично повну відсутність на надгробних рельєфах і фресках зі склепів головних уборів можна пояснити традицією зображати померлого без головного убору для кращою пізнаваності.
На жаль, повз увагу майстрів пройшло чимало аспектів використання військового одягу: відмінність між військовим і цивільним одягом, між одягом простих солдатів та заможних воїнів чи командирів, носіння білизни, шви, застібки та прикраси на одязі. На основі зображень з Північного Причорномор’я важко робити висновки про матеріал, з якого зроблено одяг. Слід також мати на увазі умовність передачі на фресках кольорів військового одягу, оскільки для фарбування одягу та розпису стін використовувалися різні барвники, а також умовність зображень одягу вцілому.


Література
1. Горончаровский В. А. Между империей и варварами. Военное дело Боспора Киммерийского римского времени. СПб: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис,  2003.
2. Engelhardt C. Denmark in the Early Iron Age. – Edinburgh, 1866.
3. Sumner G. Roman Military Clothing (2) From Severus to Stilicho, AD 200–400. – Oxford, 2002.
4. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.
5. Античные государства Северного Причерноморья / Ред. кол. Б. А. Рыбаков и др. – М., 1984.
6. Sumner G. Roman Military Clothing (1) From Caesar to Commodus, 100 BC – 200 AD. – Oxford, 2002.
7. Ивенских А. В. Кого изображает терракотовая статуэтка воина из Музея истории Пермского университета? // Para Bellum. – 2002. – № 16. – С. 47–52.
8. Mordvintseva V., Zaytsev Y. The elite military necropolis in Scythian Neapolis (I–II century AD) // Journal of Roman Military Equipment Studies. – 2008. – Vol. 16. The Enemies of Rome / Ed. by Laszlo Koscic. – P. 157–168.
9. Горончаровский В. А. Арена и кровь: Римские гладиаторы между жизнью и смертью. – СПб: Петербургское востоковедение, 2009.

Оригінал публікації – Ucraina Inter Arma

середа, 10 лютого 2016 р.

Вексиллум - Vexillum

Стаття про вексиллум, який ми використовуємо у реконструкції, початково розміщена на сайті Ucraina Inter Arma
 

Реконструкція римського вексиллуму

Рис. 1. Вексилларії та імаґініфер (?) на метопі з Адамкліссі. Початок ІІ ст.

Велику роль в житті римської армії імператорського періоду грала військова символіка. Кожен легіон мав свого орла, зображення імператорів, фігуру тотемної тварини, знамена та бойові значки когорт, які служили для розрізнення частин на полі бою. Їх носили перед частинами під час походу, використовували при урочистостях та зберігали у спеціально відведеному місці під час стоянок. Вексиллум (vexillum) використовувався у римській армії з часів пізньої Республіки [3, p. 136]. У період Принципату служив бойовим прапором для кавалерійських підрозділів, для спеціальних формувань (наприклад, римських пожежників vigiles, загону ветеранів чи допоміжних військ auxilia), а також для військових загонів, виділених з різних частин – вексилляцій (vexillatio) [2, p. 114; 3, p. 136–137]. Саме вексилляціями, виділеними з різних легіонів та допоміжних військ були підрозділи, що протягом ІІ–ІІІ ст. від Р. Х. стояли у різних місцевостях Північного Причорномор’я (в сучасних Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Кримській АР України). Клуб військово-історичної реконструкції “Вексилляція римських військ Нижньої Мьозії”, що займається відтворенням побуту римських легіонерів початку ІІ ст., зробив реконструкцію вексиллуму – бойового прапора цього підрозділу.

Vexillum Rome 2 C AD
Рис. 2. Стела ІІ ст. з Риму


Інформацію про те, як виглядав вексиллум цього періоду, можна знайти головним чином у іконографії. Зображення цього прапора є на метопах монументу в Адамкліссі та часто зустрічається на спіральному фрізі колони Траяна у Римі. Відповідно до них, вексиллум складався з полотна, розміщеного на горизонтальному древку, яке в свою чергу перпендикулярно кріпилося до списа. На кінці списа був наконечник (його не завжди зображували на вексиллумі), а на кінцях горизонтальної перекладини могли кріпитися декоративні стрічки з прикрасами, вочевидь металевими.
Про конструкцію древка до вексиллуму відомо мало. Спосіб розміщення полотна (воно звішувалося перпендикулярно спереду древка) видно на стелі ІІ ст. з Риму (рис. 2). При реконструкції використано древко довжиною 2 м і поперечну перекладину довжиною 0,5 м.

Vexillum Egypt 3 C AD
Рис. 3. Вексиллум з Єгипту, ІІ–ІІІ ст.


Найголовніша складова реконструкції – сам прапор. Єдиний відомий на сьогодні артефакт римського вексиллуму походить з Єгипту. Він датується ІІ–ІІІ ст. і зберігається у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна у Москві. При реконструкції було максимально враховано розміри, кольори та сюжет зображення артефакту. Від вексиллуму збереглося лише лляне полотно висотою 47 см і шириною 50 см. Відповідно до опису, зробленого М. Ростовцевим [4, p. 92], бокові краї вексиллуму з музею мають кромки, тому в реконструкції використано домоткане лляне полотно шириною 50 см.

Victoria Pompei AD 79
Рис. 4. Вікторія з Помпей, перед 79 р.


На багатьох зображеннях видно бахрому на нижньому краї полотна вексиллуму. Однак точних даних щодо того, як робилася бахрома, у нас немає (за М. Ростовцевим, “нижній край розпущений і має залишки бахроми”, однак деталей щодо бахроми не повідомляється [4, p. 92]), тому на реконструкції вона не представлена.
Колір римського вексиллуму, як відомо з ряду письмових джерел, був червоних відтінків (про це згадує Плутарх, Вегецій, Діон Кассій) [4, p. 94], Тацит пише про золотий колір на вексиллумі, і вексиллум алого кольору зображений на фресці у храмі Бела в Дура-Европосі [4, p. 95]. Єгипетська знахідка повністю підтверджує дані цих джерел – вексиллум пофарбований у червоне, і має фігури, нанесені золотою фарбою.

Victoria scabbard private collection
Рис. 5. Завершення піхв меча помпейського типу з зображенням Вікторії, приватна колекція


Важливим є питання зображення на прапорі. На вексиллумі з Єгипту, яке взято за зразок, центральною фігурою є богиня Вікторія з лавровим вінком та пальмовою гілкою, яка стоїть на глобусі. Фігура нанесена на лляну поверхню фарбою. У кожному кутку полотна намальовані золоті гаммадії (фігури у вигляді літери Г) з подвоєними кінцями – поширені у римській армії декоративні елементи.
За стилістикою зображеної фігури вона більш подібна до ІІІ ст. [4, p. 92], тому для реконструкції вексиллуму початку ІІ ст. використано більш близьку за хронологією фігуру Вікторії з Помпей (рис. 4). Подібна фігура міститься і на закінченні піхв до меча помпейського типу з приватної колекції (рис. 5) Остання тримає в руках ті ж предмети, що і Вікторія з єгипетського вексиллуму (вінок і пальмову гілку), а крім них має щит, як фігура з помпейської фрески.

Vexillum Bridge distance slab Legio II Augusta
Рис. 6. Вексиллум ІІ легіону Августа у Бріджнессі


Як видно на римських рельєфах та відомо з античної літератури, крім зазначених елементів на вексиллумі міг міститися напис з назвою військової частини, до якої він належав. Вочевидь для того, щоб напис було видно здалеку, на вексиллумах великими літерами малювали не повні назви, а абревіатури (рис. 6). З території античного Херсонесу відомі керамічні клейма ІІ ст. з написом VEMI, які розшифровують як “Vexillatio Exercitus Moesiae Inferior” – “Вексилляція військ Нижньої Мьозії” [1, с. 75]. Відповідно, таке само скорочення назви гарнізону полісу і його околиць ми вважали за доцільне розмістити на реконструкції бойового прапору вексилляції.

Вексиллум “Вексилляції військ Нижньої Мьозії” виконав Сергій Шаменков. Матеріал – домотканий льон, темперні фарби:

Література: 

1. Зубарь В. М. Таврика и Римская империя. Римские войска и укрепления в Таврике. – К.: Стилос, 2004. – 232 с.
2. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – Oxford: Oxbow books, 2009.
3. Breeze D. J. The flag of legion II Augusta on the Bridgeness distance slab // Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland. – 1989. – № 119. – P. 133–142.
4. Rostovtzeff M. Vexillum and Victory // The Journal of Roman Studies. – 1942. – Vol. 32, Part 1, 2. – P. 92–106.

Оригінал публікації