неділя, 22 травня 2016 р.

Римська армія без шаблонів і кліше: маловідомі факти римської військової організації І – поч. ІІ ст.

17 травня група "VEMI" взяла участь у цікавому заході на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка – відкритій лекції "Римська армія без шаблонів і кліше: маловідомі факти римської військової організації І – поч. ІІ ст." Лекція проводилася у рамках "Днів Мінерви" на історичному факультеті – серії заходів, спрямованих на популяризацію військової історії України, пов'язаних з відкриттям у магістратурі університету освітньої програми "військова історія" (детальніше тут). 
Лектор, викладач університету, кандидат історичних наук Андрій Пількевич, розповів про особливості римської військової організації І – поч. ІІ ст., про пов'язані з римською армією міфи, про статуси окремих категорій солдатів і ветеранів тощо. 
Члени групи військово-історичної реконструкції "VEMI Вексиляція військ Нижньої Мезії" розповіли про реконструкцію римських легіонерів кінця І – поч. ІІ ст., про джерела для цієї реконструкції, і показали, як виглядали римські легіонери у зазначений період. Глядачам цікаво було дізнатися, чим саме корисна військово-історична реконструкція, що вона дає для з'ясування певних моментів використання озброєння римських легіонерів. 
А. Пількевич читає лекцію
"Легіонери" також з цікавістю слухають лекцію

 Демонстрація взуття

 Ipad ІІ століття
 Вексиллум




Хоч це виглядає грізно, репліки зброї цілком безпечні

Після лекції кожен охочий міг поспілкуватися з авторами реконструкцій і "помацати" репліки озброєння

пʼятниця, 6 травня 2016 р.

Поїздка до Орлівки (Аліобрікса) (відео)

В ці вихідні легіонери з VEMI побували у історичному місці - с. Орлівка Ренійського району Одеської області. Місце знамените тим, що в ІІ-ІІІ ст. від Р.Х. тут стояла римська фортеця, відома з письмових джерел під назвою Аліобрікс (Aliobrix). Фортеця Аліобрікс захищала переправу через Дунай, що вела з фортеці Новіодун (Noviodunum, сучасне м. Ісакча, Румунія) на правому березі Дунаю (римська назва - Істр, Ister) на лівий берег.
Ми побували на горбі, де розташовувалася фортеця, на археологічному розкопі на місці римської казарми, а також відвідали т.зв. Троянові вали.
Наші гіди з компанії "Салікс-екотури" зняли відеоролик про цю поїздку.


субота, 19 березня 2016 р.

"Римське минуле Одещини" - фото і відео

15 березня ми провели цікавий захід - лекцію з історії перебування території сучасної Одещини у складі Римської імперії, поєднану з реконструкціями: художніми від Сергія Шаменкова і матеріальними - від нашого клубу "Вексилляція військ Нижньої Мезії".

Фотозвіт від Олега Ровнера і "Hub Гостиная":


















Відеозвіт (фрагменти заходу) розміщено на сайті одеського телеканалу "Репортер":

http://reporter.od.ua/rekonstruktoryi-rasskazali-o-rimskom-proshlom-odesskogo-regiona/

P.S. Хто підкаже, як розмістити відео у дописі, буду дуже вдячний :)

понеділок, 7 березня 2016 р.

Лекція “Римське минуле Одещини”


15 березня 2016 р. в Одесі у приміщенні «Hub Гостиная» відбудеться лекція кандидата історичних наук, викладача Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артема Папакіна «Римське минуле Одещини».  Маловідомим фактом є те, що у ІІ–IV ст. південь України входив до складу Римської імперії. На землях Північного Причорномор’я (сучасний південь України) у античні часи греки заснували міста-колонії, що невдовзі перетворилися на окремі держави. Ці античні держави, серед яких була Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), зіграли важливу роль у історії регіону, будучи зв’язковою ланкою між тогочасною цивілізацією та варварським світом, сприяючи розвитку племен, що населяли більш північні території. У І ст. до Р.Х. грецькі міста-держави та навколишні землі потрапляють у сферу інтересів могутнього Риму, а потім – у залежність від Римської імперії.

Кордони Риму протягом І століття від Р.Х. просунулися впритул до Дунаю, а вже за імператора Траяна (98–117) вони поширилися на території сучасних Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та Криму. У Тірі, зокрема, стояли гарнізони з римських легіонерів та допоміжних військ, які обороняли міста від нападу варварів у ІІ і ІІІ століттях від Р.Х. На півдні України будувалися римські фортеці, кам’яні дороги та римські лазні. Тут відбувалися гладіаторські бої, де на арені билися люди і тварини.

Відкрита лекція кандидата історичних наук, викладача Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артема Папакіна має на меті популяризацію цього маловідомого епізоду з історії регіону. У лекції буде висвітлено обставини, за яких сучасна Одещина потрапила під владу Римської імперії, політичні і економічні зміни, що сталися у той час в регіоні, військову історію Одещини римського часу. Члени військово-історичного клубу “VEMI” продемонструють реконструкції військового одягу, спорядження, озброєння римських легіонерів, які у ІІ ст. стояли гарнізонами та ходили у походи Одещиною. Художник і історик одягу Сергій Шаменков покаже художні реконструкції воїнів регіону римського часу.

Захід відбудеться 15 березня 2016 р. о 19:00 у приміщенні «Hub Гостиная» за адресою вул. Грецька, 1а (вхід з вул. Олеші). Вхід: Free donation

понеділок, 29 лютого 2016 р.

Військовий одяг Північного Причорномор’я римського часу

Стаття про те, що носили варвари у наших краях – у Північному Причорномор'ї, коли туди прибули римляни. Ймовірно, частину варварського гардеробу римляни запозичували, особливо в холодні пори року.

Артем Папакін
Фреска Стасовського склепу 1872 р. ІІ ст. від Р.Х. 
Малюнок М. Фармаковського.


Рельєфи і фрески з зображеннями воїнів є головними свідченнями про військовий одяг у Північному Причорномор’ї перших століть нової ери. Вони дають уявлення про крій, кольори та специфіку поєднання елементів одягу в комплекс, що носився в І–IV ст. Не існує свідчень, що б говорили про чіткий розподіл між цивільним та військовим убранням регіону, тому в якості джерел вивчення військового одягу залучаються будь-які зображення озброєних людей. Вони часто використовуються в якості джерел для реконструкції комплексу озброєння воїнів Північного Причорномор’я, тому можуть бути використані і при відтворенні їх одягу.
Оскільки етнічний склад населення регіону в римський час був строкатим, це позначалося і на одязі: він поєднував у собі азіатські та європейські риси. Якщо у І тис. до Р. Х. народи, що населяли Північне Причорномор’я (греки та “варвари”), носили переважно традиційний для регіонів їхнього походження одяг, то на рубежі ер в одязі мешканців Скіфського царства, Боспорського царства, полісів Північного Причорномор’я та їх сусідів помітні взаємні запозичення. Вже наприкінці І ст. одяг мешканців Ольвії видавався для материкових греків “скіфським” [1, с. 28].

Сорочки. Судячи з зображень, основним верхнім одягом населення держав Північного Причорномор’я були хітони (туніки, сорочки) з довгими рукавами. Сорочка з рукавами була для греків “варварським” запозиченням, впровадженим у арміях держав Північного Причорномор’я через холодний клімат регіону.
На зображеннях римського часу можна побачити два види рукавних хітонів. Крій першого, вочевидь, нагадував крій сорочок з пришивними рукавами, як у туніки ІІІ ст. з Торсбергу [2, Plate 1]. Він був нешироким, його рукави доходять до зап’ястку, а поли опускаються нижче середини стегна. На зображеннях видно особливість крою північно-причорноморських хітонів – вирізи з двох боків. Подібні вирізи відомі ще на деяких видах розпашного одягу скіфів (напр., на зображенні на срібній вазі з Чортомлицького кургану). Ймовірно, бічні вирізи робилися у формі трикутника чи навіть вузької трапеції, або були просто розрізами у подолі туніки. Вони мали чітку утилітарну функцію: по-перше, не заважали руху ніг як при ходінні, так і при верховій їзді, а по-друге, відповідали військовій моді рубежу ер – перших століть нової ери – носінню короткого меча чи кинджала на стегні вище подолу сорочки. Кинджали у піхвах, вочевидь прив’язаних ремінцями до правого стегна, що вписуються у виріз на подолі хітона, присутні на боспорських рельєфах, подібний крій мають і хітони, зображені на піших воїнах з фрески Стасовського склепу 1872 р. (ІІ ст.). Ймовірно, ця військова мода вплинула і на крій кольчуг, що носилися на Боспорі на рубежі ер – обладунок з розрізаним з боку подолом ми бачимо на надгробку Матіана, сина Заїдара, знайденому неподалік Темрюка [1, с. 34], у кінних воїнів та піхотинця, який несе vexillum (військовий прапор) на фресках Стасовського склепу.
Другий вид сорочки – це, ймовірно, широкий хітон з неокремими рукавами, подібний до римських тунік III–IV ст. [3, p. 4]. Боспорські теракотові воїни з овальними щитами (І ст. до Р. Х. – І ст. від Р. Х.), щитоносець з надгробку Родона, сина Гелія з Пантикапею (перша половина І ст.), кінний лучник з фрески з Пантикапейського склепу 1841 р. (друга половина І ст.), воїн-контофор зі склепу Анфестерія (І ст.), вражений воїн з “Подвійного склепу” 1873 р. (ІІ ст.), воїн з круглим щитом і списом з боспорської теракоти ІІІ–IV ст. носять сорочки без видимих розрізів, з багатьма складками на подолі. Сорочку без розрізів на короткому подолі носить і воїн з надгробку з Неаполя Скіфського, який останнім часом датують І ст. від Р. Х. [8, p. 162]
Греками Північного Причорномор’я використовувався також кочівницький одяг типу каптанів. Каптани з розрізом спереду зображені на легкоозброєних вершниках, які протистоять катафрактаріям з розпису Керченського склепу 1841 р. (друга половина І – початок ІІ ст.).


Надгробок з Неаполя Скіфського. І ст. від Р. Х. За V. Mordvintseva, Y. Zaytsev



На зображеннях з північно-причорноморського регіону присутній також суто римські військові туніки. На статуї римського воєначальника з Тіри (Одеський археологічний музей, ІІ ст.) зображено широку римську туніку без рукавів, що утворює безліч складок, які вибиваються з-під панцира. На теракотовому воїні з Ольвії (І–ІІ ст.) зображено римську туніку, зшиту з двох прямокутних шматків тканини. У час, яким датують статуетку, римські туніки мали близько 1,40 м в ширину і 1,55 м в довжину [4, p. 23], вони підв’язувалися на поясі та могли підтягуватися вузлом на шиї ззаду. Типовий римський військовий пояс – cingulum, – а також шийний вузол присутні на статуетці з Ольвії. Можливо, теракотова статуетка з Ольвії є імпортною, але не слід виключати можливість її місцевого виготовлення. На користь останнього говорять деталі подібної за виконанням і, треба гадати, призначенням статуетка з Козирського городища. На ній так само, як на ольвійській, зображено воїна з овальним щитом та римським військовим поясом, однак одяг відрізняється за кроєм: сорочка воїна з козирської статуетки скріплена на плечах двома фібулами за грецькою модою. Отже, беручи до уваги військове спорядження і одяг, можна зробити висновок, що ця фігурка була виготовлена у місцевості з грецькою традицією, що перебувала під владою Риму. Її знайшли на території залежної від Риму Ольвії, де до того ж з ІІ ст. перебував римський гарнізон, тому природно припустити її місцеве виконання.
Причорноморські сорочки відрізнялися розмаїттям кольорів: на фресках присутні хітони, пофарбовані відтінками червоного, зеленого, жовтого чи непофарбовані (білі), контур яких намальований темною фарбою. Сорочка Анфестерія з пантикапейського склепу І ст. до Р. Х. – І ст. від Р. Х. має синій колір та прикрашена овальними біло-чорними малюнками, можливо, аплікаціями.

Штани. На всіх зображеннях римського часу (крім статуї воєначальника з Тіри та римської теракотової статуетки з Ольвії) люди зі зброєю носять штани, що прикривають ноги повністю. Вочевидь, суворий північно-причорноморський клімат досить швидко привчив греків до одягу для ніг; також популярність штанів викликало велике значення кінноти в державах Північного Причорномор’я. Хоча прослідкувати крій штанів за причорноморськими зображеннями неможливо, можна припустити, що він міг бути подібним до германських штанів, відомих за знахідками у Торсбергу (вузькі штани), або до штанів кочовиків (широкі шаровари, що, ймовірно, малися на увазі скульпторами, які зобразили багато складок на ногах деяких воїнів, наприклад, з овальними щитами). Фрески передають зелений, синій та червоний відтінки штанів солдатів. 

Плащі. Плащ зазвичай зображено застібнутим на правому плечі фібулою (але часто застібку не зображено), таким, що півколом спадає на груди воїна та найчастіше прикриває ліве плече. Такий спосіб носіння плаща був пов’язаний з необхідністю тримати відкритою праву руку, більше задіяну в бою. У вершників, що атакують, плащ вільно розвивається за спиною (фреска з Пантикапейського склепу 1841 р. ІІ ст., рельєфи з некрополя Німфея І–ІІ ст., надгробний рельєф Трифона з Танаїса ІІ ст.), де видно два кінці плаща. На кольоровому малюнку Ф. Гросса, що відтворює фігуру катафрактарія, який атакує пішого воїна, зображено плащ з круглими прикрасами на кінцях плаща (щоправда, на акварелі М. Фармаковського, що більш чітко передає деталі, будь-які прикраси на кінцях плаща катафрактарія відсутні) – подібна мода прикрашати кінці прямокутного плаща китицями існувала у Римі [4, p. 42]. На кількох стелах з Горгіпії І–ІІ ст. (Аполлонія і Антипатра, Глікаріона) плащ кінного лучника звисає спереду, з лівої сторони тулуба [5, с. 294, табл. CIV, 6]. З цих зображень можна зробити висновок, що крій військового плаща був прямокутної форми – таким був грецький плащ гіматій та римський сагум, що носився в цей час як у Римській імперії, так і різними “варварськими” племенами Європи [6, p. 12]. На теракотовій статуетці римського воїна з Ольвії зображено саме такий сагум, накинутий на ліву руку воїна, що тримає щит. На статуї ж воєначальника з Тіри зображено плащ римських командирів – палюдаментум. На боспорській іконографії представлені плащі червоного та синього відтінків.

Головний убір. На пантикапейських фресках воїни зображені без шапок, а важкоозброєні вершники і піхотинці – в шоломах. Зображення головних уборів – “фригійських ковпаків” – зустрічаються як на “військовій” іконографії Північного Причорномор’я (на статуетках воїнів з овальними щитами з Пантикапею та Фанагорії, на статуетці воїна зі щитом з антропоморфним умбоном І ст. до Р.Х. – І ст. від Р.Х., пізньоскіфських надгробках з Джан-баби та Неаполя Скіфського І ст. від Р.Х., теракотах з зображенням вершника ІІ ст. та з зображеннями воїнів зі щитами ІІ–ІІІ ст.) [5, с. 272, табл.  LXXXIIІ, 22, 32, 33; 7, с. 48, 51; 8, p. 162], так і на “цивільних” зображеннях з Боспору, а також на гладіаторах з розпису склепу 1841 р. [9, с. 225, рис. 41, 42]. У римські часи існувало кілька різновидів такої шапки: шапка-ковпак, що прикривала лише голову; шапка-башлик, краї якої опускалися на плечі; шапка з “вухами” і нашийною частиною. Зображення з Північного Причорномор’я не дають уявлення про колір головних уборів.


Саркофаг з Пантикапею. І ст. від Р. Х. Державний Ермітаж. Фото автора



Взуття. На більшості воїнів грецьких держав Північного Причорномор’я римського часу зображено невисокі чоботи. Чоботи, вочевидь, не мали застібок чи зав’язок; їх халява підіймалася дещо вище щиколотки (як на пантикапейських фресках) або доходила до ікри ноги (як на рельєфі Трифона). На надгробку з Неаполя Скіфського зображено м’які чобітки, довгі носки яких звисають донизу; на лівій нозі вершника видно стрічку, що підв’язувала взуття до ноги. Кольорові боспорські фрески передають білий колір військового взуття.
Предмети одягу на північно-причорноморських рельєфах та фресках зображені зазвичай у комплексі. Він складався з верхньої сорочки, штанів та взуття. Хоча плащ не завжди зображувався, він також був звичним елементом одягу населення Північного Причорномор’я, свідченням чого є величезна кількість фібул, знайдених у похованнях та у культурному прошарку північно-причорноморських античних держав І ст. до Р.Х. – IV ст. від Р.Х. Практично повну відсутність на надгробних рельєфах і фресках зі склепів головних уборів можна пояснити традицією зображати померлого без головного убору для кращою пізнаваності.
На жаль, повз увагу майстрів пройшло чимало аспектів використання військового одягу: відмінність між військовим і цивільним одягом, між одягом простих солдатів та заможних воїнів чи командирів, носіння білизни, шви, застібки та прикраси на одязі. На основі зображень з Північного Причорномор’я важко робити висновки про матеріал, з якого зроблено одяг. Слід також мати на увазі умовність передачі на фресках кольорів військового одягу, оскільки для фарбування одягу та розпису стін використовувалися різні барвники, а також умовність зображень одягу вцілому.


Література
1. Горончаровский В. А. Между империей и варварами. Военное дело Боспора Киммерийского римского времени. СПб: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис,  2003.
2. Engelhardt C. Denmark in the Early Iron Age. – Edinburgh, 1866.
3. Sumner G. Roman Military Clothing (2) From Severus to Stilicho, AD 200–400. – Oxford, 2002.
4. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.
5. Античные государства Северного Причерноморья / Ред. кол. Б. А. Рыбаков и др. – М., 1984.
6. Sumner G. Roman Military Clothing (1) From Caesar to Commodus, 100 BC – 200 AD. – Oxford, 2002.
7. Ивенских А. В. Кого изображает терракотовая статуэтка воина из Музея истории Пермского университета? // Para Bellum. – 2002. – № 16. – С. 47–52.
8. Mordvintseva V., Zaytsev Y. The elite military necropolis in Scythian Neapolis (I–II century AD) // Journal of Roman Military Equipment Studies. – 2008. – Vol. 16. The Enemies of Rome / Ed. by Laszlo Koscic. – P. 157–168.
9. Горончаровский В. А. Арена и кровь: Римские гладиаторы между жизнью и смертью. – СПб: Петербургское востоковедение, 2009.

Оригінал публікації – Ucraina Inter Arma

середа, 10 лютого 2016 р.

Вексиллум - Vexillum

Стаття про вексиллум, який ми використовуємо у реконструкції, початково розміщена на сайті Ucraina Inter Arma
 

Реконструкція римського вексиллуму

Рис. 1. Вексилларії та імаґініфер (?) на метопі з Адамкліссі. Початок ІІ ст.

Велику роль в житті римської армії імператорського періоду грала військова символіка. Кожен легіон мав свого орла, зображення імператорів, фігуру тотемної тварини, знамена та бойові значки когорт, які служили для розрізнення частин на полі бою. Їх носили перед частинами під час походу, використовували при урочистостях та зберігали у спеціально відведеному місці під час стоянок. Вексиллум (vexillum) використовувався у римській армії з часів пізньої Республіки [3, p. 136]. У період Принципату служив бойовим прапором для кавалерійських підрозділів, для спеціальних формувань (наприклад, римських пожежників vigiles, загону ветеранів чи допоміжних військ auxilia), а також для військових загонів, виділених з різних частин – вексилляцій (vexillatio) [2, p. 114; 3, p. 136–137]. Саме вексилляціями, виділеними з різних легіонів та допоміжних військ були підрозділи, що протягом ІІ–ІІІ ст. від Р. Х. стояли у різних місцевостях Північного Причорномор’я (в сучасних Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Кримській АР України). Клуб військово-історичної реконструкції “Вексилляція римських військ Нижньої Мьозії”, що займається відтворенням побуту римських легіонерів початку ІІ ст., зробив реконструкцію вексиллуму – бойового прапора цього підрозділу.

Vexillum Rome 2 C AD
Рис. 2. Стела ІІ ст. з Риму


Інформацію про те, як виглядав вексиллум цього періоду, можна знайти головним чином у іконографії. Зображення цього прапора є на метопах монументу в Адамкліссі та часто зустрічається на спіральному фрізі колони Траяна у Римі. Відповідно до них, вексиллум складався з полотна, розміщеного на горизонтальному древку, яке в свою чергу перпендикулярно кріпилося до списа. На кінці списа був наконечник (його не завжди зображували на вексиллумі), а на кінцях горизонтальної перекладини могли кріпитися декоративні стрічки з прикрасами, вочевидь металевими.
Про конструкцію древка до вексиллуму відомо мало. Спосіб розміщення полотна (воно звішувалося перпендикулярно спереду древка) видно на стелі ІІ ст. з Риму (рис. 2). При реконструкції використано древко довжиною 2 м і поперечну перекладину довжиною 0,5 м.

Vexillum Egypt 3 C AD
Рис. 3. Вексиллум з Єгипту, ІІ–ІІІ ст.


Найголовніша складова реконструкції – сам прапор. Єдиний відомий на сьогодні артефакт римського вексиллуму походить з Єгипту. Він датується ІІ–ІІІ ст. і зберігається у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна у Москві. При реконструкції було максимально враховано розміри, кольори та сюжет зображення артефакту. Від вексиллуму збереглося лише лляне полотно висотою 47 см і шириною 50 см. Відповідно до опису, зробленого М. Ростовцевим [4, p. 92], бокові краї вексиллуму з музею мають кромки, тому в реконструкції використано домоткане лляне полотно шириною 50 см.

Victoria Pompei AD 79
Рис. 4. Вікторія з Помпей, перед 79 р.


На багатьох зображеннях видно бахрому на нижньому краї полотна вексиллуму. Однак точних даних щодо того, як робилася бахрома, у нас немає (за М. Ростовцевим, “нижній край розпущений і має залишки бахроми”, однак деталей щодо бахроми не повідомляється [4, p. 92]), тому на реконструкції вона не представлена.
Колір римського вексиллуму, як відомо з ряду письмових джерел, був червоних відтінків (про це згадує Плутарх, Вегецій, Діон Кассій) [4, p. 94], Тацит пише про золотий колір на вексиллумі, і вексиллум алого кольору зображений на фресці у храмі Бела в Дура-Европосі [4, p. 95]. Єгипетська знахідка повністю підтверджує дані цих джерел – вексиллум пофарбований у червоне, і має фігури, нанесені золотою фарбою.

Victoria scabbard private collection
Рис. 5. Завершення піхв меча помпейського типу з зображенням Вікторії, приватна колекція


Важливим є питання зображення на прапорі. На вексиллумі з Єгипту, яке взято за зразок, центральною фігурою є богиня Вікторія з лавровим вінком та пальмовою гілкою, яка стоїть на глобусі. Фігура нанесена на лляну поверхню фарбою. У кожному кутку полотна намальовані золоті гаммадії (фігури у вигляді літери Г) з подвоєними кінцями – поширені у римській армії декоративні елементи.
За стилістикою зображеної фігури вона більш подібна до ІІІ ст. [4, p. 92], тому для реконструкції вексиллуму початку ІІ ст. використано більш близьку за хронологією фігуру Вікторії з Помпей (рис. 4). Подібна фігура міститься і на закінченні піхв до меча помпейського типу з приватної колекції (рис. 5) Остання тримає в руках ті ж предмети, що і Вікторія з єгипетського вексиллуму (вінок і пальмову гілку), а крім них має щит, як фігура з помпейської фрески.

Vexillum Bridge distance slab Legio II Augusta
Рис. 6. Вексиллум ІІ легіону Августа у Бріджнессі


Як видно на римських рельєфах та відомо з античної літератури, крім зазначених елементів на вексиллумі міг міститися напис з назвою військової частини, до якої він належав. Вочевидь для того, щоб напис було видно здалеку, на вексиллумах великими літерами малювали не повні назви, а абревіатури (рис. 6). З території античного Херсонесу відомі керамічні клейма ІІ ст. з написом VEMI, які розшифровують як “Vexillatio Exercitus Moesiae Inferior” – “Вексилляція військ Нижньої Мьозії” [1, с. 75]. Відповідно, таке само скорочення назви гарнізону полісу і його околиць ми вважали за доцільне розмістити на реконструкції бойового прапору вексилляції.

Вексиллум “Вексилляції військ Нижньої Мьозії” виконав Сергій Шаменков. Матеріал – домотканий льон, темперні фарби:

Література: 

1. Зубарь В. М. Таврика и Римская империя. Римские войска и укрепления в Таврике. – К.: Стилос, 2004. – 232 с.
2. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – Oxford: Oxbow books, 2009.
3. Breeze D. J. The flag of legion II Augusta on the Bridgeness distance slab // Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland. – 1989. – № 119. – P. 133–142.
4. Rostovtzeff M. Vexillum and Victory // The Journal of Roman Studies. – 1942. – Vol. 32, Part 1, 2. – P. 92–106.

Оригінал публікації

вівторок, 19 січня 2016 р.

Реконструкція римського набору для запалювання вогню

Наші друзі з Лабораторії історичного костюму
зробили реконструкцію давньоримського кресального набору на І ст. від
Р.Х. За допомогою таких речей давні римляни розпалювали багаття. За
їхніми словами, "трут ми варили три години в розчині золи потім
відбивали та сушили.
Результат добрий. Відкритим залишається питання в чому носили вогнива.
Вогнива з кліпу зберігаються в шкіряних мішечках тричі жированих маззю
на основі гусячого жиру".

На відео показаний повний вміст цих мішечків та як ним користуватися.





Дякємо друзям з Лабораторії за відео та за набір, яким наш клуб VEMI почав використовувати в реконструкції!



Римський військовий одяг І–ІІІ ст.

Ця науково-популярна стаття – для тих, хто хоче пошитися на Рим, та тих, хто взагалі цікавиться історією одягу.

Оригінал взятий звідси

Артем Папакін
Статуетка римського воїна з Ольвії. У профіль чітко видно шийний вузол туніки.
Статуетка римського воїна з Ольвії. У профіль чітко видно шийний вузол туніки.

Наші знання про військовий одяг римлян перших століть нової ери базуються на чималому обсязі джерел – письмових свідченнях сучасників, археологічних знахідках, а також чисельних зображеннях. Суттєво допомагає зрозуміти крій та особливості носіння певних елементів римського одягу військово-історична реконструкція, покликана максимально точно відтворити предмети минулого. Римські солдати, які з’явилися у І–ІІ ст. на землях Германії, Фракії, Дакії та Північного Причорномор’я, принесли свій особливий стиль одягу, властивий для Апеннінського півострова. Однак протягом ІІ–ІІІ ст. римська військова мода як у цих регіонах, так і в усій імперії, помітно змінилася. Кожен солдат, що входив до складу легіону чи допоміжної когорти, носив на собі комплект одягу. Звичайні солдати, ймовірно, не мали з собою більше однієї пари одягу, оскільки у марші їм все доводилося носити на собі. Комплект одягу простого легіонера складався з нижньої та верхньої туніки (ймовірно, ще одна, парадна туніка також носилася з собою), поясу, шарфа, штанів, плаща та взуття. Вище командування не було обмежене у вазі одягу, що переміщався на в’ючних тваринах. Джерела згадують, що один з командирів когорти мав при собі кілька вихідних тунік та кілька плащів. У римські часи не існувало уніформи в сучасному розумінні (версії про використання певними підрозділами тунік одного кольору бездоказові), проте чимало предметів одягу, спорядження і взуття римських легіонерів – плащ, пояс, калліги тощо – як і тепер, у часи Римської імперії чітко асоціювалися з армією.

Туніка. У період ранньої Імперії римляни носили широкі туніки, що не мали рукавів. Як цивільна, так і військова туніка періоду Принципату являла собою два прямокутні, розміщені горизонтально шматки матерії (зітканих на вузькому верстаті полотен могло бути і чотири), що зшивалися на плечах та боках. На шиї та знизу були кромки тканини, які робили непотрібним підшивання. Обидві частини туніки могли перетинати дві смуги – clavi, ширина яких залежала від статусу власника. Існує письмове свідчення, що розмір військової туніки в цей час становив 1,55 м у довжину та 1,40 м у ширину. Знахідки цілих тунік з Ізраїлю, Йорданії та Єгипту, а також численні зображення в загальних рисах підтверджують ці дані – римська туніка перших століть нової ери була надзвичайно широкою.

Письмові дані та археологічні знахідки свідчать, що матеріалом, з якого робили військові туніки, була вовна. Тим не менш, є всі підстави вважати, що на деяких військових зображеннях присутній одяг з льону, а вище командування могло вбиратися у одяг з дорогих матеріалів – бавовни та навіть шовку. Зокрема, на римському офіцері зі статуї ІІ ст. з Тіри (Одеський археологічний музей) зображена широка туніка, зроблена з тонкої матерії – вона утворює безліч складок, які вибиваються з-під панцира.

Схема та способи носіння римської туніки © UcraInArma 2012
Схема та способи носіння римської туніки. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало декілька способів носіння військової туніки. Широкі солдатські туніки підтягувалися так високо, щоб оголяти коліна, і фіксувалися у цьому положенні кушаком з тканини (fascia ventralis) та військовим поясом (balteus). Тканину, що була над поясом, могли залишити звисати донизу. У такому стані туніка утворювала щось подібне рукавам – у залежності від ширини туніки вони могли звисати до ліктьового суглобу або нижче, що можна побачити на ряді цивільних зображень епохи Принципату. Однак зазвичай краї туніки прикривали лише плечі воїнів. Такий стан досягався підтягуванням тканини туніки нагору і зав’язуванням її у вузол позаду шиї. Такі вузли видно на одязі солдатів без обладунків з колони Траяна, а також на статуетці з Ольвії – що цікаво, у останньому випадку вузол пропущено у шийний отвір військового плаща сагума, щоб він не тиснув на шию. Під час фізичної праці у таборі римські легіонери могли розв’язувати вузол та пропускати в широкий шийний виріз праву руку, звільняючи таким чином праву сторону тулуба від одягу – такий спосіб можна побачити на колоні Траяна. Унікальний для римлян спосіб носіння туніки зображено на статуетці з Козирського городища (І–ІІ ст.): сорочка застібнута на обох плечах фібулами, залишаючи плечі повністю відкритими. Такий спосіб носіння тунік можна вважати проявом місцевої грецької моди. Ймовірно, такий одяг взагалі не був зшитий на плечах і лише скріплювався фібулами.

Хоча туніка була по суті нижнім одягом для носіння під тогою, на цей час туніка, особливо у військовому середовищі, перетворилася на верхній одяг. Існує ряд свідчень про існування ще й нижніх тунік, особливо у ІІ–ІІІ ст.. Ймовірно, у холодних регіонах солдати одягали одразу кілька тунік. Відомо наприклад, що імператор Август, щоб зігрітися, одягав одразу чотири верхні туніки, нижню туніку та вовняний жилет. Однак безрукавних тунік, навіть з розпущеним вузлом, не вистачало для утримання в теплі рук. Як згадує Пліній Молодший, солдати взимку використовували manicae для рук – вочевидь малися на увазі обмотки.

Проте скоро в римській армії поширюються сорочки з довгим рукавом, які у ІІІ ст. від Р. Х. витісняють безрукавні туніки. Для багатьох територій, які на цей час входили до складу Римської імперії, верхній одяг з довгими рукавами не був чимось особливим. Кельти, германці та даки широко використовували вовняні сорочки з рукавами, що сягали кисті. У Північному Причорномор’ї навіть “цивілізовані” мешканці віддавали перевагу сорочкам чи хітонам з довгими рукавами та подолом, що сягав середини стегна, з розрізами з боків – не згадуючи про кочовиків з їх довгорукавними кафтанами. На кількох надгробках вершників римської допоміжної кінноти, що набиралася з не-римлян, також присутні довгі рукави з роздвоєними манжетами. У болоті неподалік міста Торсберґ знайшли добре збережену вовняну туніку ІІІ–IV ст. Зважаючи на те, що з того ж болота походить велика кількість римської зброї, можливо, її використовували германці – солдати допоміжних військ римської армії. Туніка доволі вузька, зшита з чотирьох частин – переднього і заднього полотен (вони зшивалися лише на плечах, а з боків поєднувалися шнурками) та двох рукавів. Цікаво, що шви на рукавах не доходили до кінця манжетів, тобто могли завертатися, утворюючи роздвоєні манжети, як на зображеннях римських кавалеристів І ст.! Є свідчення, що вже імператор Каракалла (211–217) носив германський одяг (так само як і галльський плащ – caracalla, від якого отримав прізвисько); ймовірно, він просто повторював моду, що вже певний час існувала у римській армії.
Чималого поширення у римській армії ІІ–ІІІ ст. набувають довгорукавні туніки іншого крою, вочевидь запозичені зі Сходу. Вони майже такі ж широкі й довгі, як і безрукавні туніки І–ІІ ст., але мають рукави (зазвичай вони не пришивалися окремо, а були частиною переднього та заднього полотен туніки). Такі сорочки з вовни чи льону підперізувалися поясом, але вже не зав’язувалися у вузол – шийний отвір цих тунік був малим. Вони, як і більш ранні зразки, прикрашалися клавіями, однак коротшими, візерунками на манжетах, комірі, подолі, боках тощо, а також круглими чи квадратними вишитими прикрасами orbiculi на плечах чи подолі. На римських рельєфах і фресках туніки ІІІ ст. показані як сорочки з вузькими рукавами та багатьма складками.

Туніка та штани з Торсбергу. III–IV ст.
Туніка та штани з Торсбергу. III–IV ст.

Штани. Одяг для ніг традиційно вважався у римському середовищі варварською ознакою. Тим не менш, холодний клімат країн, де на зорі нової ери опинилися римські легіони, швидко змусив римлян запозичити у менш цивілізованих, з їхньої точки зору, сусідів різноманітні штани. Найбільш поширеним видом штанів, що без сумніву носився у римських військових частинах, були bracae – бриджі, що закінчувалися трохи нижче коліна (між іншим, від цього слова походить слово “брюки”). Ймовірно, спершу шкіряні бриджі почали носити у римській кінноті, але пізніше bracae, зроблені, ймовірно, з вовни чи льону, поширилися в усій армії. На колоні Траяна та монументі з Адамкліссі у коротких штанцях можна побачити не лише ауксиларіїв, але й легіонерів, і навіть самого імператора Траяна.

З короткими штанцями, або й без них, легіонери могли носити різноманітні обмотки – як з короткого широкого шматка тканини, так і з довгих смуг матерії, що кілька разів огорталися навколо гомілок, подібно до солдатських обмоток періоду Першої світової війни. Обмотки могли захищати і ноги вище коліна, про що свідчать описи згаданого вище одягу імператора Августа та жінки-гладіатора, однак невідомо, чи були вони притаманні військовому середовищу.
Вже у І–ІІ ст. римські легіонери, що воювали у Галлії, Германії та Дакії (а можливо, і в Північному Причорномор’ї), познайомилися з довгими штанами. Римський історик Тацит вже у І ст. критикував одного з командирів за використання “варварських” штанів у його військах. Кельти, германці, даки та мешканці античних держав Північного Причорномор’я перших століть нової ери описувалися та зображувалися сучасниками переважно з довгими штанами. Разом зі згаданою вище тунікою в Торсберзі було знайдено штани, що можуть мати відношення до римської армії. Вони вовняні, зшиті з кількох частин: пояса з петлями для ременя, двох штанин з пришитими до них носками, та деталей, що поєднували штанини. Судячи з фресок синагоги в сирійському місті Дура-Европос, довгі штани в ІІІ ст. були звичною річчю і для римських військ, що воювали на Близькому Сході.

Плащ. Командири від центуріона і вище носили плащ paludamentum. Це була статусна річ, виготовлена з дорогого матеріалу, вона вказувала на командний ранг власника. Paludamentum на зображеннях закріпленим на плечі офіцера чи імператора і зазвичай накинутий на ліву руку. Такий плащ з безліччю складок, що вказують на витонченість тканини, є на статуї воєначальника ІІ ст. з Тіри.

Схема та способи носіння пенули © UcraInArma 2012
Схема та способи носіння пенули. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Прості солдати перших століть нової ери носили два види плащів. Перший з них – paenula, що має італійське походження – являв собою шматок вовняної тканини у формі півкола з прямокутником, пришитим до центру. У верхній частині прямокутник зшивався у гостроконечний каптур (інколи верхня частина пенули мала два прямокутники, більший та менший – менший зшивався у каптур, а більший формував накриття плечей), а решта матерії звисала, утворюючи плащ з розрізом спереду. Цей розріз інколи зшивався, але міг також застібатися на спеціальні ґудзики (круглі та видовжені) або на шнурки. На римських рельєфах пенула показана як плащ, що звисає на грудях подвійною дугою. Зокрема, такий плащ показано на надгробку Марка Мецилія з Херсонесу. Присутні вони також на легіонерах з рельєфів колони Траяна та метопів Адамкліссі, а, за письмовим свідченням, пенулу носив сам імператор Адріан!
Однак більш популярним був плащ під назвою sagum. Сагум носився всіма, від простого солдата до імператора, він є найбільш зображуваним на колонні Траяна верхнім одягом. Сагум настільки ототожнювали з армією, що існувала фраза “надіти військовий сагум”, що означало йти на війну. Сагум носився застібнутим на правому плечі фібулою, і їх широке використання підтверджується величезною кількістю фібул, які знаходять на місцях військових стоянок.
Відповідно до опису та археологічних знахідок, це був прямокутний шматок товстої вовняної тканини розмірами 2,5–2,7 м на 1,4–1,77 м. Нижній край сагума міг прикрашатися бахромою, а кінці – китицями; деякі плащі мали кольорові clavi, так само як і туніки. Плащі такого крою були дуже просторими: ними можна було обгорнути тіло вдвічі та вкриватися вночі. Тим не менш, чітких свідчень про використання плащів під час бою немає – скоріше за все, римляни билися без них.


Схема та способи носіння сагума © UcraInArma 2012
Схема та способи носіння сагума. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало кілька способів носіння сагума. За найбільш поширеним з них поли плаща відкидали за спину, що дозволяло тримати у лівій руці щит, а у більш відкритій правій – меч, спис або пристрій для перенесення спорядження під час маршу. Інший спосіб полягав у перекиненні плаща з-за спини через ліву руку наперед: про це дають уявлення теракотова фігурка римського воїна фігурка з Ольвії, а також деякі інші римські зображення.

У римському війську використовувалися також інші види плащів – sagulum, abolla та lacerna (остання носилася, зокрема, у кінноті). Вони являли собою менші за розміром версії прямокутного сагума. Поза службою римські солдати носили цивільні тоги.

Головні убори. До кінця ІІІ ст. римських солдатів рідко зображували у головних уборах. Вочевидь, це було тому, що більшість солдатів у якості шапок носили підшоломники. Кілька таких головних уборів ІІ–ІІІ ст., які могли носити під шоломами, знайдено в Єгипті. Їх купол складався з трикутних сегментів, до яких знизу були пришиті або невеличкі поля, або навушники і напотиличник, а один екземпляр має зверху помпон. Римляни могли носити також плетені широкополі капелюхи, або варварські шапки, наприклад “фрігійські ковпаки”, часто зображувані у римському мистецтві. Подібної форми – з гострим, загнутим верхом і навушниками – є шапка, знайдена у Дура-Европосі, що, можливо, також носилася під шоломом.


Шарф. Відповідно до зображень, частим елементом вбрання римських солдатів був шарф – focale. Скоріше за все, це був довгий відріз вовняної тканини довжиною близько 1,7 м. Дехто припускає, що шарфи одного кольору служили для ідентифікації підрозділів. Однією з функцій шарфа був захист шиї від натирання обладунком. Тим не менш, хоча на колоні Траяна легіонери у пластинчастому панцирі “lorica segmentata” дійсно носять шарфи під обладунком, на воїнах у кольчугах також присутні шарфи навипуск. Тому треба визнати, що шарфи легіонери носили тому ж, чому і сучасні люди – щоб не мерзла шия. На багатьох рельєфах шарфи виглядають з широкого шийного вирізу пенул.


Римське взуття з музею в Віндоланді


Взуття. Солдатське взуття є дуже цінним покажчиком перебування римських легіонів на певній території – знахідка цвяхів до римських калліг чи кальцей зі стовідсотковою впевненістю може говорити про існування тут римського табору! Найбільш вживаним взуттям легіонерів І–ІІ ст. були калліги (caligae) – відкриті, схожі на сандалі, шкіряні чоботи з товстою підошвою, підбитою цвяхами. Це взуття було майже ідеальним для використання у війську: через свою відкритість калліги чудово провітрювалися, не натирали, не тиснули на пальці чи кісточки, цвяхи на підошві забезпечували комфорт при маршируванні по будь-якій поверхні (крім, хіба що, кахлю), до того ж система зав’язок дозволяла носити їх на голу ногу чи на шкарпетки.

Тим не менш, калліги не були передбачені для сурового північного клімату, і у легіонах, що опинилися у Германії, Дакії чи Британії, поступово протягом ІІ ст. калліги повністю виходять з ужитку (хоча саме слово “caligae” для позначення військового взуття залишалося і надалі). На зміну їм приходять кальцеї (calcei) – закрите шкіряне взуття. Раніше кальцеї вишуканої роботи були привілеєм офіцерів, сенаторів та імператорів, однак для потреб солдатів їх крій спрощується, виробництво дешевшає, і кальцеї стають масовим взуттям для римської армії. Вони виготовлялися з одного шматка шкіри, який зшивався у передній частині ноги, повністю закриваючи носок стопи. Подібно до калліг, підошви солдатських кальцей усіяні цвяхами.
Римські солдати носили, ймовірно поза службою, і інші види взуття – carbatinae (сандалі з одного шматка шкіри, що збиралися на стопі шнурком), crepidae (подібні до калліг сандалі), деякі види місцевого “варварського” взуття, а також sculponae або balnearia – дерев’яні башмаки для відвідання терм.

Отже, комплекс джерел, що є у нашому розпорядженні, дозволяє чітко реконструювати одяг римського легіонера І–ІІІ ст. Притаманний лише мешканцям Апеннін на початковому етапі, в цьому одязі через еволюції, запозичення як із північного, так і зі східного “варварського” середовища, на рубежі ІІ–ІІІ ст. відбулися радикальні зміни, що мали наслідком цілковитої зміни зовнішнього вигляду римського солдата вже у наступному IV ст.

Література:

Савельєва К. С., Савельєв О. К. Теракотові статуетки римських воїнів з Північно-Західного Причорномор’я // Археологія. – 2012. – № 1. – С. 42–47.
d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius to Commodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.
Croom A. Roman clothing and fashion. – Chalford: Amberly Publishing, 2010. – 190 p.
Goldman N. Roman footwear // The world of Roman costume / Ed. by J. L. Sebesta, L. Bonfante. – Wisconsin, 2001. – P. 101–132.
Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009. – 224 p.
Sumner G. Roman Military Clothing (1) From Caesar to Commodus, 100 BC – 200 AD. – Oxford, 2002. – 48 p.
Sumner G. Roman Military Clothing (2) From Severus to Stilicho, AD 200–400. – Oxford, 2002. – 48 p.

Джерело: Ucraina Inter Arma

Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х.

Щоб було зрозуміло, що ми реконструюємо, слід звернутися до історії перебування римських легіонів на Півдні України.
Оригінал взятий звідси

Статуетка римського легіонера з Ольвії, І–ІІ ст. 
Державний Ермітаж, Санкт- Петербург.

Північно-причорноморські землі потрапили у поле зору Риму ще у часи т. зв. Мітрідатових війн. У ІІ ст. до Р. Х. правитель Понтійського царства Мітрідат VI Евпатор (111–63) підкорив Боспорське царство, племена азіатської частини Боспору (сучасного Таманського півострова) та заключив союз з Херсонесом та Ольвією. Протягом першої половини І ст. до Р. Х. Мітридат провів три війни з Римом, які завершилися поразкою понтійського царя. У ході Третьої війни (73–63) флот римського полководця Помпея блокував Боспор. Після смерті Мітридата його син Фарнак був затверджений на троні Боспорського царства Помпеєм у якості “друга і союзника римського народу”. Римський вплив на Північне Причормонор’я посилився під час правління Августа і Тиберія, прощо свідчать знахідки римських монет та посвят римським імператорам у Тірі, Ольвії та Боспорському царстві. У І ст. від Р. Х. кордони Римської імперії наблизилися до Дунаю, у 56–57 р. у Тірі було заведено нову еру, що пов’язують з початком залежності міста від Риму. Ольвія, Херсонес і Боспорське царство у цей час стають союзниками імперії.
У 45 р. від Р. Х., коли боспорський цар Мітрідат VIII став проводити незалежну політику, спалахує римсько-боспорська війна. В ході бойових дій 45–49 рр. римський легат Авл Дідій Галл розбив боспорян та скинув царя Мітрідата, посадивши на його місце Котіса І. На Боспорі були залишені кілька когорт. У 60-х рр. під час війни зі скіфами Херсонес звертається по військову допомогу до Рима, і до міста прибуває римське військо легата Мезії Тиберія Плавтія Сільвана, а на мисі Ай-Тодор у Тавриці (Криму) висаджується десант Равеннської ескадри. Після цього римські частини було виведено до Мезії, де спалахнула війна з даками, проте у ІІ ст. від Р.Х. зі збільшенням загрози Римській імперії зі сторони сарматів у містах Північного Причорномор’я було вирішено розмістити римські військові залоги. Головним опорним пунктом римлян у Північному Причорномор’ї стає Херсонес, де розмістився військовий трибун, залоги були розміщені також у Хараксі, на мисі Ай-Тодор у Криму, у Тірі та Ольвії.
Римські мечі, ІІІ ст. За К. Енгельхардтом

Римські залоги у містах і фортецях Північного Причорномор’я складалися з вексилляцій – підрозділів, спеціально виділених з частин діючої армії. У ІІ ст., після закінчення війн з даками, з Мезії до Таврики були переведені підрозділи І Італійського легіону. У другій половині ІІ–ІІІ ст. тут перебували частини V Македонського легіону, знову І Італійського легіону та ХІ Клавдієвого легіону. У Тірі та Ольвії перебували солдати V Македонського легіону, з третьої чверті ІІ ст. – І Італійського та ХІ Клавдієвого легіонів, у Ольвії також був загін кінноти з союзної Риму боспорської армії. Відомо про перебування у Північному Причорномор’ї солдатів допоміжних (auxilia) ІІ Луцензієвої когорти (Херсонес), І Фракійської когорти Сиріака (Харакс), І Кілікійської когорти (Ольвія, Херсонес), І когорти Бракарів, І Сугамбрської когорт (Херсонес), І али Акторігіани (сучасна Балаклава). На території союзного Боспорського царства римських військ не було. Окрім сухопутних військ, у Північному Причорномор’ї були бази римського морського флоту. З римською військовою присутністю пов’язана розбудова фортифікаційних споруд – цитаделі Херсонесу, фортець Харакс у Тавриці, таборів біля сучасного с. Орлівка (Одеська обл.), с. Дар’ївка (Херсонська обл.), урочища Дідова Хата (Миколаївська обл.), сигнальних веж, будівництво шляхів.

Римський шолом типу coolus, І ст. 
Гіпотетична реконструкція за знахідкою в Гурзуфському Сідлі (Крим) 

Римські легіонери І–ІІ ст. від Р. Х. одягалися у широкі туніки без рукавів, плащі (прямокутні sagum, що застібалися фібулами, чи півкруглі paenula), короткі штани bracae (переважно у кавалерії та допоміжних формуваннях). Неодмінним елементом військового спорядження солдата був пояс (cingulum або balteus) з бронзовими накладками по всій довжині та підвісками посередині. У першій половині носили два пояси – на один чіпляли меч, на інший – кинджал, пізніше на поясі стали носити лише кинджал, а меч носили на ремені через плече. На ногах носили підбиті цвяхами відкриті калліги чи закриті кальцеї. Зброя легіонера І–ІІ ст. складалася з двох важких метальних списів – pilum, які мали наконечник довжиною у третину списа, та меча gladius довжиною44–55 см, призначенням якого було головним чином колоти супротивника у тісній рукопашній сутичці. Меч носився на плечовому ремені з правої сторони пояса, щоб його можна було витягати правою рукою. Значна частина солдатів допоміжних формувань (ауксиларіїв) була озброєна у складні луки (arcus) з 12–24 стрілами, інша – озброєна в дротики, довгі легкі списи lancea чи важкі gaesum. Легіонери І ст. від Р. Х. носили бронзові шоломи типів Монтефортіно, кулус, імперсько-італійського чи імперсько-галльського, які протягом І–ІІ ст. витіснили залізні імперсько-галльські шоломи, що нерідко посилювалися металевими перехрестями. Такий шолом максимально захищав голову воїна, залишаючи відкритими тільки обличчя і вуха. Ауксиларії І ст., навпаки, носили відкриті шоломи, а в наступному столітті їхні шоломи являли собою полегшені бронзові копії легіонерських зразків. Легіонери та ауксиларії впродовж І–ІІ ст. використовували щити у формі овалу, обрізаного зверху і знизу овалу та прямокутника. Щит був заокругленим, мав залізний умбон різних форм, зі зворотної сторони якого кріпилася горизонтальна ручка для тримання щита. Звичайним на І ст. від Р.Х. обладунком легіонера була кольчуга з наплічниками (lorica hamata), які зникли у наступному столітті. У середині І ст. більша частина римських легіонерів, слід гадати, переозброїлася у тип обладунку, відомого під назвою lorica segmentata – залізний пластинчастий панцир, що складався з великих металевих смуг, що захищав торс і плечі воїна. Офіцери І–ІІ ст. носили обладунки елліністичного типу – “мускульну” металеву абошкіряну кірасу, поножі та шолом з гребенем. Центуріони цього періоду мали зазвичай лускаті панцирі, які прикрашали нагородними дисками-фалерами, залізні поножі та шолом з гребенем, прикріпленим поперек. Римська кавалерія, що відігравала меншу роль у бойових діях у порівнянні з піхотою, була озброєна у легкі метальні списи lancea та довші hasta, основною зброєю ближнього бою у цей період були довгі мечі spatha, якими можна було рубати з коня. У кавалерії переважав кільчастий та лускатий обладунок та щити круглої чи овальної форм. Римські вершники мали шпори, яких ще не вживали у більшості тогочасних армій, та типові для римлян сідла з чотирма луками.
Шолом легіонера початку ІІ ст. Берзовія (Румунія)

У ІІІ–IV ст. відбулися помітні зміни у римському озброєнні. У вжиток увійшли туніки з довгими рукавами, довгі штани, чоботи, циліндричні “паннонські” шапки. Зникають легіонерські пояси з накладками, замість них з’являються пояси з круглими пряжками та широкі пояси з металевими накладками у вигляді вертикальних смуг. Кавалерійська спата у ІІІ ст. поступово витісняє піхотні мечі, піхви відтепер розміщують на широкій плечовій портупеї з лівого боку. Пілум виходить з ужитку легіонерів у другій половині ІІІ ст., його місце займають важкий метальний спис spiculum, дротик verutum та легкий снаряд з оперенням і свинцевим потовщенням посередині – plumbata.Частіше у армії пізньої імперії як піші, так і кінні формування почали використовувати луки. Прямокутні легіонерські щити ще використовують на початку ІІІ ст., однак потім їх повністю витіснили овальні і круглі форми. Шоломи ІІІ ст. представлені переважнобронзовими зразками, що були розвитком типів шоломів попередньої епохи, а у IV ст. впроваджуються нові типи: залізні шоломи з куполом з двох частин (з гребенем та без нього), шоломи на каркасній основі (spangenhelm). У цей час легіонери ще продовжуютьносити пластинчасті лоріки, конструкція яких покращується, однак протягом ІІІ ст. і вони зникають з ужитку. Ширше вживають кольчуги та ламеллярні панцирі (з маленьких пластинок), які поступово стають прерогативою кінноти, піхотинці ж все частіше йдуть в бій взагалі без обладунків. На озброєнні римських військ перебувала значна кількість метальних машин – баліст, катапульт, онагрів та скорпіонів, які стріляли як камінням, такі важкими стрілами.
Пізньоримський легіонерський шолом, IV ст. 
Інтерсіза (Угорщина)

Наприкінці ІІІ ст. римський гарнізон було виведено з Херсонесу та інших міст Північного Причорномор’я. Невдовзі навала германців зруйнувала Тіру й Ольвію, прокотилася по Тавриці. Про склад римських військ у причорноморських містах у кінці ІІІ–IV ст. немає точних даних. Відомо, що у Херсонесі в цей час розміщувався гарнізон, до складу якого входили римські балістарії – загони обслуги метальних машин, виведені у період пізньої імперії зі складу легіонів у окремий рід зброї. Однак для успішного протистояння наступу варварських племен тут повинні були бути розміщені принаймні мінімальні контингенти піхоти та кінноти. Очевидно, захист кордонів імперії було покладено на гарнізони фортець, складених з варварів та колоністів. У IV–V ст. місто з навколишньою територією стало належати до Східної Римської імперії – Візантії.

Література
1. Банников А. В. Римская армия в IV столетии (от Константина до Феодосия). – СПб: Филологический факультет СПбГУ; Нестор-История, 2011.
2. Винокуров Н. И. Боспоро-римская война и первая находка гладиуса в Крымском Приазовье // Para Bellum. – 2009. – № 31. – С. 9–16.
3. Горончаровский В. А. Между империей и варварами. Военное дело Боспора Киммерийского римского времени. СПб, 2003.
4. Зубарь В. Таврика и Римская империя: римские войска и укрепления в Таврике. –К.: Стилос, 2004.
5. Коннолли П. Греция и Рим: Эволюция военного искусства на протяжении 12веков. – М.: Эксмо, 2009.
6. Костромичёв Д. А. Римское военное снаряжение из Херсонеса // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – 2006. – Вып. XII. – Ч. 1.
7. Новиченкова Н. Г. Римское военное снаряжение из святилища у перевала Гурзуфское Седло // ВДИ. – 1998. – № 2 (225). – С. 51–67.
8. Сон Н. Римська військова присутність в античних державах Північного Причорномор’я // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 2.
9. d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius toCommodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.
10. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – London: B. T. Badsford Ltd, 1993.
11. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.

Джерело: Ucraina Inter Arma