С. І. Шаменков
Вже сьомий рік поспіль кожної весни напередодні свята Великодня в Одесі
проходить так звана «Пасхальна реконструкція». Останні два роки постановка
відбувається на центральній вулиці міста – Дерибасівський, збираючи сотні
учасників та тисячі глядачів, не лише мешканців, але й гостей міста. Дехто
спеціально приїжджає в ці дні в Одесу, аби взяти участь чи хоча б подивитися на
це непересічне дійство. Цей захід проходить за участю фонду «Добрий самарянин»
та військово-історичної групи «VEMI – Вексиляція військ Нижньої Мезії»,
що реконструює матеріальну культуру, озброєння та спорядження римських
легіонерів, які перебували на наших теренах на початку другого століття нашої
ери. Також в організації дійства беруть участь та допомагають мешканці, гості
міста та різні організації.
Коріння таких інсценізацій сягають часів раннього середньовіччя. Такі
вистави є формою театрального мистецтва як в ранньому середньовіччі, так і в
наш час. Відомо, що вже з IX століття в Європі Пасхальні читання текстів про поховання
Ісуса Христа супроводжувалося символічними театральними постановками. Вже в
ранньому середньовіччі випрацьовується показ таких вистав, під час яких актори показували
епізоди з життя Ісуса Христа, починаючи з його народження та закінчуючи його
стратою, погребінням та воскресінням. Саме з таких постановок-дійств в історії
європейського театру починається формування такого театрального жанру як драма.
Такі літургічні постановки-драми показували циклічно під час свят Різдва та Великодня.
Наприклад, на свято Різдва, священики зображували євангельських пастухів, що йдуть
в Назарет до святого немовляти. Священик, який служив літургію, питав у них:
«Кого ви шукаєте, пастирі, біля стійла?», і на це була відповідь: «Спасителя
нашого, Христа».
Діалогізація літургійної меси відбувалася за аналогією з антифонним співом,
що складається зі співочого дуету. Час від часу читання Євангелія діалогізувалося,
текст вимовлявся від імені самих євангельських персонажів, створювалося щось на
кшталт інсценування, яке завершувалася співом хору, далі меса продовжувалася.
Найбільш ранньою літургійною драмою вважається сцена Марії, яка прийшла до
гробу Христа. Розігрувалася ця драма в великодні дні, починаючи з IX століття. Упродовж
століть літургійна драма розповідала про різні євангельські події, в тому числі
вже з XII століття відомі
дійства, пов’язані з судом Пілата, Христом та сотником (центуріоном) Лонгіном.
Починаючи з XІІ століття,
театральні євангельські інсценізації вийшли з церковних стін на вулицю та
почали виконуватися не лише в церковні свята, а й під час ярмарків, при чому
сюжетні лінії охоплювали різні ново- та старозавітні сюжети. Відлуння таких
вистав нам відомі і в Україні – це різдвяні народні вертепи та постановки, про
що писав, наприклад, І. Франко.
В наш час євангельські постановки є абсолютно звичним явищем не тільки для
всієї Європи, але й всього світу. Подібні постановки проводяться в багатьох країнах.
Що ж з себе являє дійство, що щорічно проходить в Одесі в перевеликодній
тиждень?
Напередодні інсценізації встановлюється табір римських військ. Переодягнені
в античні костюми учасники майбутнього дійства, разом з реконструкторами, а
останнім часом це не тільки військово-історична група «VEMI», але й
учасники клубів реконструкції з Чехії та Румунії, розповідають всім
зацікавленим про античні часи, про час, в якому жив Ісус Христос, про те, як
жили в той час прості люди та жовніри. Також зазвичай перехожі здивовано
довідуються, що в античні часи місцевість, де зараз розташовано місто
Одеса,була густо заселена грецькими колоністами ще з V століття до н.е.,
коли тут стояли давньогрецькі поселення. На теренах сучасного міста знаходили
та знаходять залишки античних будівель, локалізовано акрополь. Під час
будівельних робіт знаходять посуд, монети та інші археологічні артефакти. В
давньоримські часи наша місцевість входила до складу Римської Імперії, перебуваючи
у складі провінції Нижня Мезія. В Тірі (Білгород-Дністровський) стояла римська
залога, а узбережжя, порт та поселення на місці сучасної Одеси контролювалися
римлянами.
В суботу учасники, а це переважно непрофесійні актори, віряни різних
конфесій чи просто мешканці та гості міста з різними релігійними поглядами інсценізують
останні години земного життя Ісуса Христа.
Вся постановка відбувається на тлі декорацій, що відносять глядача та учасників
в Єрусалим І століття нашої ери. Кілька сотень переодягнених учасників, з
власноруч підготовленими костюмами (які виконані з різними підходами, від
повноцінних наукових реконструкцій одягу та спорядження до дещо спрощеного
одягу, що дозволяє взяти участь у дійстві), глядач може побачити
давньоєврейських священиків, мешканців Юдеї, царя Ірода зі своїми палацовими слугами
та охороною, намісника (прокуратора) Понтія Пілата та його військо, а також мешканців
Юдеї – персонажів Євангелія.
Дійство починається з засудження священиками Ісуса, суду Пілата та шляху до
міста страти. Фактично ілюструється всім відомий «Хресний шлях», який є святим
та канонічним для будь-яких християнських церков, показуються так звані станції
хресного шляху. Далі все відбувається згідно з текстом Євангелія, зі смертного
вироку, що виніс синедріон (першої станції), а закінчується на дев’ятій станції,
перед моментом, де з Ісуса знімається одяг та відбувається сама страта. Учасниками
постановки не показуються жорстокі епізоди: побиття, страждання засудженого на
хресті та усі подальші події. Тож учасники постановки жодним чином не
переходять межу, яка може образити релігійні почуття вірян. Завершує постановку
євангельський епізод, пов’язаний з римським центуріоном Лонгіном, зціленням
його дитини, та його родиною. Далі зачитуються євангельські тексти,
відбувається проповідь священиків та виступ хору.
Таке дійство як Пасхальна реконструкція, крім театральної складової, має ще
один важливий сенс. Пасхальна реконструкція є одним з варіантів євангелізації –
донесення благої вісті про Ісуса Христа. Йдеться про духовну мету, глядачам та
учасникам дається можливість замислитись, що ж відбулося дві тисячі тому в ці
дні на Великдень, над тим, за кого та чому віддав своє життя Син Божий. Це шанс
нагадати, що свято Пасхи для тих, хто вірить в Ісуса Христа – це не час для куштування
алкогольних напоїв та шашлику на природі, не забава, не відпочинок, а час для
глибокого духовного пошуку.
Пасхальна реконструкція має ще й важливу освітню складову. Участь та
допомога груп військово-історичної реконструкції дає можливість глядачам та
учасникам почути, побачити та потримати в руках репліки багатьох речей, що
відомі за євангельськими оповіданнями і якими користувалися в І–ІІ століттях
нашої ери: від звичайних побутових та кухонних предметів, до реплік військового
спорядження римських легіонерів та юдеїв.
Глядачі та учасники під час інсценізації отримують можливість зануритися в історію, дізнатися цікаві подробиці життя в ту епоху, а ті,
хто бере участь у дійстві, переживають такий спектр емоцій, завдяки яким досягається
так званий ефет присутності, під час інсценізації в якісь моменти відбувається перенесення
свідомості, коли ніби на машині часу людина опиняється посеред подій, що
відбулися дві тисячі років тому, бере участь в них та співчуває...
Отже, Пасхальна реконструкція, Пасхальне дійство сучасними методами лише
продовжує традиції, які було закладено ще в ранньому середньовіччі. Така
постановка на євангельські сюжети є спільною спадщиною української та європейської
культури. Така інсценізація не може зачепити та образити будь-кого, хто вірує в
Ісуса Христа.
