Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х.

Щоб було зрозуміло, що ми реконструюємо, слід звернутися до історії перебування римських легіонів на Півдні України.
Оригінал взятий звідси

Статуетка римського легіонера з Ольвії, І–ІІ ст. 

Державний Ермітаж, Санкт- Петербург.

Північно-причорноморські землі потрапили у поле зору Риму ще у часи т. зв. Мітрідатових війн. У ІІ ст. до Р. Х. правитель Понтійського царства Мітрідат VI Евпатор (111–63) підкорив Боспорське царство, племена азіатської частини Боспору (сучасного Таманського півострова) та заключив союз з Херсонесом та Ольвією. Протягом першої половини І ст. до Р. Х. Мітридат провів три війни з Римом, які завершилися поразкою понтійського царя. У ході Третьої війни (73–63) флот римського полководця Помпея блокував Боспор. Після смерті Мітридата його син Фарнак був затверджений на троні Боспорського царства Помпеєм у якості “друга і союзника римського народу”. Римський вплив на Північне Причормонор’я посилився під час правління Августа і Тиберія, прощо свідчать знахідки римських монет та посвят римським імператорам у Тірі, Ольвії та Боспорському царстві. У І ст. від Р. Х. кордони Римської імперії наблизилися до Дунаю, у 56–57 р. у Тірі було заведено нову еру, що пов’язують з початком залежності міста від Риму. Ольвія, Херсонес і Боспорське царство у цей час стають союзниками імперії.
У 45 р. від Р. Х., коли боспорський цар Мітрідат VIII став проводити незалежну політику, спалахує римсько-боспорська війна. В ході бойових дій 45–49 рр. римський легат Авл Дідій Галл розбив боспорян та скинув царя Мітрідата, посадивши на його місце Котіса І. На Боспорі були залишені кілька когорт. У 60-х рр. під час війни зі скіфами Херсонес звертається по військову допомогу до Рима, і до міста прибуває римське військо легата Мезії Тиберія Плавтія Сільвана, а на мисі Ай-Тодор у Тавриці (Криму) висаджується десант Равеннської ескадри. Після цього римські частини було виведено до Мезії, де спалахнула війна з даками, проте у ІІ ст. від Р.Х. зі збільшенням загрози Римській імперії зі сторони сарматів у містах Північного Причорномор’я було вирішено розмістити римські військові залоги. Головним опорним пунктом римлян у Північному Причорномор’ї стає Херсонес, де розмістився військовий трибун, залоги були розміщені також у Хараксі, на мисі Ай-Тодор у Криму, у Тірі та Ольвії.

Римські мечі, ІІІ ст. За К. Енгельхардтом

Римські залоги у містах і фортецях Північного Причорномор’я складалися з вексилляцій – підрозділів, спеціально виділених з частин діючої армії. У ІІ ст., після закінчення війн з даками, з Мезії до Таврики були переведені підрозділи І Італійського легіону. У другій половині ІІ–ІІІ ст. тут перебували частини V Македонського легіону, знову І Італійського легіону та ХІ Клавдієвого легіону. У Тірі та Ольвії перебували солдати V Македонського легіону, з третьої чверті ІІ ст. – І Італійського та ХІ Клавдієвого легіонів, у Ольвії також був загін кінноти з союзної Риму боспорської армії. Відомо про перебування у Північному Причорномор’ї солдатів допоміжних (auxilia) ІІ Луцензієвої когорти (Херсонес), І Фракійської когорти Сиріака (Харакс), І Кілікійської когорти (Ольвія, Херсонес), І когорти Бракарів, І Сугамбрської когорт (Херсонес), І али Акторігіани (сучасна Балаклава). На території союзного Боспорського царства римських військ не було. Окрім сухопутних військ, у Північному Причорномор’ї були бази римського морського флоту. З римською військовою присутністю пов’язана розбудова фортифікаційних споруд – цитаделі Херсонесу, фортець Харакс у Тавриці, таборів біля сучасного с. Орлівка (Одеська обл.), с. Дар’ївка (Херсонська обл.), урочища Дідова Хата (Миколаївська обл.), сигнальних веж, будівництво шляхів.

Римський шолом типу coolus, І ст. 

Гіпотетична реконструкція за знахідкою в Гурзуфському Сідлі (Крим) 

Римські легіонери І–ІІ ст. від Р. Х. одягалися у широкі туніки без рукавів, плащі (прямокутні sagum, що застібалися фібулами, чи півкруглі paenula), короткі штани bracae (переважно у кавалерії та допоміжних формуваннях). Неодмінним елементом військового спорядження солдата був пояс (cingulum або balteus) з бронзовими накладками по всій довжині та підвісками посередині. У першій половині носили два пояси – на один чіпляли меч, на інший – кинджал, пізніше на поясі стали носити лише кинджал, а меч носили на ремені через плече. На ногах носили підбиті цвяхами відкриті калліги чи закриті кальцеї. Зброя легіонера І–ІІ ст. складалася з двох важких метальних списів – pilum, які мали наконечник довжиною у третину списа, та меча gladius довжиною44–55 см, призначенням якого було головним чином колоти супротивника у тісній рукопашній сутичці. Меч носився на плечовому ремені з правої сторони пояса, щоб його можна було витягати правою рукою. Значна частина солдатів допоміжних формувань (ауксиларіїв) була озброєна у складні луки (arcus) з 12–24 стрілами, інша – озброєна в дротики, довгі легкі списи lancea чи важкі gaesum. Легіонери І ст. від Р. Х. носили бронзові шоломи типів Монтефортіно, кулус, імперсько-італійського чи імперсько-галльського, які протягом І–ІІ ст. витіснили залізні імперсько-галльські шоломи, що нерідко посилювалися металевими перехрестями. Такий шолом максимально захищав голову воїна, залишаючи відкритими тільки обличчя і вуха. Ауксиларії І ст., навпаки, носили відкриті шоломи, а в наступному столітті їхні шоломи являли собою полегшені бронзові копії легіонерських зразків. Легіонери та ауксиларії впродовж І–ІІ ст. використовували щити у формі овалу, обрізаного зверху і знизу овалу та прямокутника. Щит був заокругленим, мав залізний умбон різних форм, зі зворотної сторони якого кріпилася горизонтальна ручка для тримання щита. Звичайним на І ст. від Р.Х. обладунком легіонера була кольчуга з наплічниками (lorica hamata), які зникли у наступному столітті. У середині І ст. більша частина римських легіонерів, слід гадати, переозброїлася у тип обладунку, відомого під назвою lorica segmentata – залізний пластинчастий панцир, що складався з великих металевих смуг, що захищав торс і плечі воїна. Офіцери І–ІІ ст. носили обладунки елліністичного типу – “мускульну” металеву абошкіряну кірасу, поножі та шолом з гребенем. Центуріони цього періоду мали зазвичай лускаті панцирі, які прикрашали нагородними дисками-фалерами, залізні поножі та шолом з гребенем, прикріпленим поперек. Римська кавалерія, що відігравала меншу роль у бойових діях у порівнянні з піхотою, була озброєна у легкі метальні списи lancea та довші hasta, основною зброєю ближнього бою у цей період були довгі мечі spatha, якими можна було рубати з коня. У кавалерії переважав кільчастий та лускатий обладунок та щити круглої чи овальної форм. Римські вершники мали шпори, яких ще не вживали у більшості тогочасних армій, та типові для римлян сідла з чотирма луками.

Шолом легіонера початку ІІ ст. Берзовія (Румунія)

У ІІІ–IV ст. відбулися помітні зміни у римському озброєнні. У вжиток увійшли туніки з довгими рукавами, довгі штани, чоботи, циліндричні “паннонські” шапки. Зникають легіонерські пояси з накладками, замість них з’являються пояси з круглими пряжками та широкі пояси з металевими накладками у вигляді вертикальних смуг. Кавалерійська спата у ІІІ ст. поступово витісняє піхотні мечі, піхви відтепер розміщують на широкій плечовій портупеї з лівого боку. Пілум виходить з ужитку легіонерів у другій половині ІІІ ст., його місце займають важкий метальний спис spiculum, дротик verutum та легкий снаряд з оперенням і свинцевим потовщенням посередині – plumbata.Частіше у армії пізньої імперії як піші, так і кінні формування почали використовувати луки. Прямокутні легіонерські щити ще використовують на початку ІІІ ст., однак потім їх повністю витіснили овальні і круглі форми. Шоломи ІІІ ст. представлені переважнобронзовими зразками, що були розвитком типів шоломів попередньої епохи, а у IV ст. впроваджуються нові типи: залізні шоломи з куполом з двох частин (з гребенем та без нього), шоломи на каркасній основі (spangenhelm). У цей час легіонери ще продовжуютьносити пластинчасті лоріки, конструкція яких покращується, однак протягом ІІІ ст. і вони зникають з ужитку. Ширше вживають кольчуги та ламеллярні панцирі (з маленьких пластинок), які поступово стають прерогативою кінноти, піхотинці ж все частіше йдуть в бій взагалі без обладунків. На озброєнні римських військ перебувала значна кількість метальних машин – баліст, катапульт, онагрів та скорпіонів, які стріляли як камінням, такі важкими стрілами.

Пізньоримський легіонерський шолом, IV ст. 

Інтерсіза (Угорщина)

Наприкінці ІІІ ст. римський гарнізон було виведено з Херсонесу та інших міст Північного Причорномор’я. Невдовзі навала германців зруйнувала Тіру й Ольвію, прокотилася по Тавриці. Про склад римських військ у причорноморських містах у кінці ІІІ–IV ст. немає точних даних. Відомо, що у Херсонесі в цей час розміщувався гарнізон, до складу якого входили римські балістарії – загони обслуги метальних машин, виведені у період пізньої імперії зі складу легіонів у окремий рід зброї. Однак для успішного протистояння наступу варварських племен тут повинні були бути розміщені принаймні мінімальні контингенти піхоти та кінноти. Очевидно, захист кордонів імперії було покладено на гарнізони фортець, складених з варварів та колоністів. У IV–V ст. місто з навколишньою територією стало належати до Східної Римської імперії – Візантії.

Література
1. Банников А. В. Римская армия в IV столетии (от Константина до Феодосия). – СПб: Филологический факультет СПбГУ; Нестор-История, 2011.
2. Винокуров Н. И. Боспоро-римская война и первая находка гладиуса в Крымском Приазовье // Para Bellum. – 2009. – № 31. – С. 9–16.
3. Горончаровский В. А. Между империей и варварами. Военное дело Боспора Киммерийского римского времени. СПб, 2003.
4. Зубарь В. Таврика и Римская империя: римские войска и укрепления в Таврике. –К.: Стилос, 2004.
5. Коннолли П. Греция и Рим: Эволюция военного искусства на протяжении 12веков. – М.: Эксмо, 2009.
6. Костромичёв Д. А. Римское военное снаряжение из Херсонеса // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – 2006. – Вып. XII. – Ч. 1.
7. Новиченкова Н. Г. Римское военное снаряжение из святилища у перевала Гурзуфское Седло // ВДИ. – 1998. – № 2 (225). – С. 51–67.
8. Сон Н. Римська військова присутність в античних державах Північного Причорномор’я // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 2.
9. d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius toCommodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.
10. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – London: B. T. Badsford Ltd, 1993.
11. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.

Джерело: Ucraina Inter Arma